гаврик
ГА́ВРИК, а, ч., зневажл.
1. Те саме, що га́ва 2.
— Бельбас, — приказував Сашко, — дурень кудлатий. Чорти тебе випхнули нагору. Гаврик (Ю. Янов., І, 1958, 336).
2. Людина, яка нічим не виділяється з загальної маси.
— У самому місті екзамен тримав, у школу механізації.. Казали — по десять гавриків на одне місце (Збан., Переджнив’я, 1960, 369).
Словник української мови (СУМ-11)