груднина

ГРУ́ДИ (передня частина тулуба від шиї до живота), ЛО́НО поет., ПЕ́РСА (ПЕ́РСИ) поет., ГРУДИ́НА розм., ГРУДНИ́НА розм., ПА́ЗУХА розм., ГРУДНИ́ЦЯ розм. Він купався, зайшовши по груди у річку (О. Довженко); Не тратили (батьки) надії, що час або якийсь випадок звернуть їм дитину, притулять її знов до чулого батьківського лона (М. Коцюбинський); Золота грива Перса покрила У коня вороного (пісня); Терпило колесом випинав могучу грудину (С. Васильченко); Він з'явився в дверях, розхристав сорочку й показав волохату груднину (С. Чорнобривець); Виразно чув (Данько), як десь у пазусі йому, за худими, молоденькими реберцями тріпочеться серце (О. Гончар); Робусинський і собі ліг недалечко, виставив грудницю, щоб провіяло (А. Свидницький).

Значення в інших словниках

1. груднина — грудни́на іменник жіночого роду довгаста кістка, з якою з'єднані передні кінці грудних ребер і частини плечового пояса; груди  Орфографічний словник української мови
2. груднина — -и, ж. 1》 розм. Те саме, що груди 1). 2》 анат. Довгаста кістка, з якою з'єднані передні кінці грудних ребер і частини плечового пояса.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. груднина — ГРУДНИ́НА, и, ж. 1. розм. Те саме, що гру́ди 1. Тато сидів коло вікна на тапчані.., розхристаний, аж груднину видно (Свидн., Люборацькі, 1955, 10); Важке зітхання, спершись в наболівшій груднині, давить її (Мирний, IV, 1955, 83). 2. анат.  Словник української мови в 11 томах
4. груднина — Грудни́на, -ни ж. = грудина. Груднину так собі одкрила. Котл. Ен. V. 17.  Словник української мови Грінченка