гуркало
БРЯ́ЗКАЛЬЦЕ (брязкуча дитяча іграшка; розм. — брязкуча прикраса; розм. — узагалі невеликий предмет, що бряжчить при ударах або струшуванні), БРЯ́ЗКАЛО розм., БРЯЗКОТЕ́ЛЬЦЕ розм., ПОБРЯ́ЗКАЧ розм., БРЯ́ЗКІТКА розм. рідко. Лукія розмовляла правильною літературною мовою. Це прикрашувало її набагато більше, ніж найкоштовніші брязкальця (П. Панч); Прикрасив жандарм мої руки добре припасованими залізними обручками, що були злучені залізними брязкальцями (І. Франко); На возах діти свистали в закуплені в місті свиставки, калатали глиняними брязкальцями (І. Франко); Напнувши на кілки пасмо дроту, Василь почав до нього прив'язувати брязкала (І. Чендей); — Де це ви таку збрую доп'яли, сусіде? — спитав Косенко, показуючи на розцяцьковану різними сріблястими брязкотельцями, справді, дуже гарну збрую (О. Копиленко); Коваль підкови їм (коням) кує, Прикраси їм усякі є.. — Побрязкачі, блискучі цвяшки (Л. Глібов). — Пор. гу́ркало.
ГУ́РКАЛО розм. (дитяча іграшка або предмет, що гуркоче), ТОРОХТІ́ЛКА розм., ТАРА́ХКАЛО розм. Було гуркало робить нам (дід) та ґринджолята (Д. Мордовець); Марко показував свого нового вітряка з торохтілкою: вітер дме, млинок крутиться і торохтить... (О. Копиленко). — Пор. 1. бря́зкальце.
Словник синонімів української мови