даль
ВІ́ДСТАНЬ (простір, який розділяє кого-, що-небудь), ВІ́ДДАЛЬ, ВІДДА́ЛЕННЯ, ДИСТА́НЦІЯ, ВІДЛЕ́ГЛІСТЬ рідше; ДАЛЬ (велика відстань) розм. Ставали (коні) дибки і так хвицалися, що треба було триматися од них на відстані не менш як двох сажнів (З. Тулуб); Віддаль між ними кроків дванадцять (О. Довженко); Десь унизу, на колосальнім віддаленні вилискувала кругла планета Земля (Ю. Яновський); Дистанція довга, тисяча метрів. Щоб добре пройти її (човном), треба мати великий досвід і вміння (В. Собко); Та як і сам таку даль пройдеш? (Г. Квітка-Основ'яненко).
ДАЛЕЧІ́НЬ (далекий простір, край), ДАЛЕЧИНА́, ДА́ЛЕЧ, ДАЛИНА́, ДАЛЬ, ВІДДА́ЛИНА поет., ДАЛЕ́КІСТЬ заст. Де Буг з Дніпром зливається, Там з кручі Станіслав Все дивиться, вдивляється У далину заграв, У далечінь світанку, У казку вечорів (М. Нагнибіда); Ліси, узгір'я невідомі, — Північний край. Далечина (П. Дорошко); За твоєю далеччю — інша даль видніється (А. Малишко); Широке поле... темна даль... Огонь на обрії тремтить... (М. Рильський); (Мати:) Це він, мій син, озвався в наднебессі! Піднявся він до зоряних віддалин найкращої планети посланцем (О. Левада); Задумана дивилася (Мотря) в далекість (Панас Мирний).
Словник синонімів української мови