дитячий
ДИТЯ́ЧИЙ (стосовний дитини, дитинства: як у дитини), МАЛЕ́ЧИЙ розм., ДИТИ́ННИЙ розм., ДИТИ́НЯЧИЙ розм., ДІТО́ЧИЙ діал. В уяві Небесника з'явилися дві голови дитячі (М. Томчаній); Папір з малечих літ псувати Навик я (М. Рильський); Здалека учула (пані) дитинний крик і плач (Н. Кобринська); Він падає. В очах -- печаль дитинна (В. Коротич); Не цурається правди мудрець, Хоч вона й з уст дитинячих буде (І. Франко); Я мало знаю сучасну діточу літературу (М. Коцюбинський).
НЕЗРІ́ЛИЙ (про людину — який не досяг повного розвитку, зрілості, змужніння; про вік, вигляд, поведінку і т. ін. — характерний для такої людини), НЕДОЗРІ́ЛИЙ, НЕДІ́ЙШЛИЙ заст.; ДИТЯ́ЧИЙ ірон. (про поведінку, розум, вигляд і т. ін. — не такий, як у дорослої, серйозної людини); ГЛЕВКИ́Й ірон. (перев. про розум). Цей талановитий дилетант вразив Івана.. пристрастю, з якою він обстоював свої твердження, які навіть для молодого, ще незрілого розуму здавались, проте, безґрунтовними (П. Колесник); Михайло задивився на Гаврилову наречену... Таких дівчат забирають з батьківської хати ще недозрілими, як кажуть, сімнадцятками (Ю. Збанацький); "Ой Івасю Удовиченку, Коновченку! Ще ти дитя молодеє, З розуму недійшле, Звичаю козацького не знаєш" (дума); На дитячий розум перейшов (прислів'я); Дитяча поведінка; Мати про нього казала: — Не доберу — або великий розумака, або зовсім глевкий мозок (О. Донченко). — Пор. недорозви́нений, недосві́дчений.
Словник синонімів української мови