дорадник

ПОРА́ДНИК (той, хто радить, дає поради), РА́ДНИК розм., НАПРА́ВНИК розм., ДОРА́ДНИК розм. На біду, в Петра не було ні сестри, ні матері; мав він за порадників тільки старого, грізного панотця да жартівливе товариство (П. Куліш); — Страх — кепський радник (Вас. Шевчук); Радивон.. не розгубився з хвали. Із властивою йому доброю звичкою відзначив своїх направників, радників (К. Гордієнко); — Великою є людська злоба, а злі дорадники і рідну дитину вміють підцькувати на батька, або й одного рідного брата на другого (Юліан Опільський).

Значення в інших словниках

1. дорадник — дора́дник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дорадник — -а, ч. 1》 рідко.Той, хто дає поради, радить що-небудь; порадник. 2》 діал. Назва службовця-консультанта.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дорадник — Дора́дник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. дорадник — ДОРА́ДНИК, а, ч. 1. рідко. Той, хто дає поради, радить що-небудь; порадник. — Я старався лиш про те, щоби бути дорадником і помічником тим, що зверталися з довір’ям до мене (Коб.  Словник української мови в 11 томах