дорадник

ДОРА́ДНИК, а, ч.

1. рідко. Той, хто дає поради, радить що-небудь; порадник.

— Я старався лиш про те, щоби бути дорадником і помічником тим, що зверталися з довір’ям до мене (Коб., І, 1956, 270);

А поки що Сава порядкував на бригаді — пер вий [перший] дорадник, права рука бригадирова (Горд., І, 1959, 544).

2. діал. Назва службовця-консультанта.

Значення в інших словниках

1. дорадник — дора́дник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дорадник — -а, ч. 1》 рідко.Той, хто дає поради, радить що-небудь; порадник. 2》 діал. Назва службовця-консультанта.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дорадник — ПОРА́ДНИК (той, хто радить, дає поради), РА́ДНИК розм., НАПРА́ВНИК розм., ДОРА́ДНИК розм. На біду, в Петра не було ні сестри, ні матері; мав він за порадників тільки старого, грізного панотця да жартівливе товариство (П.  Словник синонімів української мови
4. дорадник — Дора́дник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)