драпак

НАВТІ́КИ (НАВТЬО́КИ) присл., предик., розм. (бігом від кого-, чого-небудь, швидко тікаючи), НАВТІКАЧА́ розм., ДРА́ЛА предик., розм., ДРАПАКА́ предик., розм. Вишневецький не зупинявся, за ним пустилась навтіки і шляхта (П. Панч); — Я, не довго думавши, зараз навтіки, куди очі зирнули, а ноги понесли (Марко Вовчок); Він мерщій на коня та навтікача побіля хат (Г. Квітка-Основ'яненко); От тут-то вітри схаменулись І ну всі драла до нори (І. Котляревський); — А тоді збираю свої манатки, та драпака через гори додому (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. драпак — Лісова ожина [IV]  Словник з творів Івана Франка
2. драпак — драпа́к іменник чоловічого роду вживається переважно у складі фразеологізму  Орфографічний словник української мови
3. драпак — -а, ч., розм.: [Давати (дати)] драпака — швидко тікати, бігти куди-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. драпак — драпа́к 1. щітка для чищення забруднених поверхонь (ст)||драпачка 2. ірон. щітка, гребінь для волосся (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. драпак — див. бідний  Словник синонімів Вусика
6. драпак — дава́ти / да́ти (врі́зати) дра́ла (драпака́, дьо́ру і т. ін.), зневажл. Швидко тікати, бігти. І до плуга, і до рала, і до хлопців дала драла (Укр.. присл..); Вовчуки стирлувалися позад Вовчиці й Пелехатого, ладні щомиті врізати драла (П.  Фразеологічний словник української мови
7. драпак — ДРАПА́К, а́, ч.:◊ [Дава́ти (да́ти) ] драпака́ — швидко тікати, бігти куди-небудь. Перелякані жовніри.. хапались за палаші, за пістолі, деякі дали драпака (Стор.  Словник української мови в 11 томах
8. драпак — Драпак, -ка м. см. дряпак.  Словник української мови Грінченка