дряпати
ДРЯ́ПАТИ (чіпляти, шкребти чимсь гострим, твердим якусь поверхню, часто залишаючи подряпини), ШКРЯ́БАТИ, ДРЯ́ПАТИСЯ, ДЕ́РТИ розм., ДРА́ТИ розм., СКОРО́ДИТИ розм.; РОЗДРЯ́ПУВАТИ, РОЗДИРА́ТИ, ОБДИРА́ТИ (робити глибокі подряпини — перев. на шкірі). — Док.: подря́пати, дряпну́ти, дряпону́ти підсил. удряпну́ти (вдряпну́ти), пошкря́бати, шкрябну́ти, дерну́ти, поскоро́дити, роздря́пати, розде́рти (розідра́ти), обде́рти (обідра́ти). Андрій дряпає гвіздком якісь лінії — вони йдуть вздовж і впоперек і мають показати план заводських будівель (Ю. Яновський); Заходився (Мамай) тим шильцем шкрябати брудний вологий мур (О. Ільченко); — Не дряпайся, кицько, — відхиляє голову управитель (М. Стельмах); — І що воно в горлі тому? — каже було (матуся). — Неначе там лапою дере собака яка (А. Тесленко); Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле (Марко Вовчок); Степовий будяк роздряпував литки (М. Бажан); Кайдани знову вп'ялися в тіло гострими цвяхами, роздирають шкіру (А. Хижняк); Нога сковзнула по гранчастій брилі, і Галина, не втримавшись на підвіконні, до крові обдерла руку (М. Зарудний). — Пор. обдря́пувати.
ОБДРЯ́ПУВАТИ (зачіпаючись об щонебудь гостре, колюче, пошкоджувати в багатьох місцях шкіру, поверхню чогось), ОБДИРА́ТИ, ОБШКРЯ́БУВАТИ розм. — Док.: обдря́пати, обідра́ти, обде́рти, обшкря́бати. Вони вдвох почали продирати покрівлю, обдряпуючи собі руки об солому (Б. Грінченко); Колючки шарпали та рвали на Козакові жупан, обдирали халяву єдиного чобота (О. Ільченко). — Пор. 1. дря́пати.
ОРА́ТИ (обробляти землю плугом, ралом), ЗО́РЮВАТИ, ЗАО́РЮВАТИ, РОЗО́РЮВАТИ рідше, ПЛУ́ЖИТИ розм.; ДРЯ́ПАТИ зневажл., ШКРЯ́БАТИ розм. (мілко, абияк); ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ) (зі сл. пар, цілина, зяб); ЗЯБЛЮВА́ТИ (орати на зяб). — Док.: ви́орати, поора́ти, зора́ти, розора́ти, подря́пати, підня́ти (підійняти). Ой за гаєм, гаєм, Гаєм зелененьким Там орала дівчинонька Воликом чорненьким (пісня); На згарищах садить (Україна) веселі сади, радісний плуг зорює засмічені й витоптані хижаками ниви (М. Рильський); Цими рисаками дід Євмен першим і заорював поле (М. Стельмах); Сень на совість розорював трактором поле (К. Гордієнко); І ще прийшли двоє хлопців: Гараськів і Трохимів — теж з батогом один, а той — плужити (А. Головко); У міському музеї можна побачити давнє дерев'яне рало, сухе, потріскане, яким колись лубенці дряпали, пушили землю (В. Дарда); Хто мав який-небудь шматочок свого поля, сяк-так його шкрябав, засівав (Панас Мирний); Я теж цілину піднімаю у полі (М. Нагнибіда).
ПОДРА́ЗНЮВАТИ (викликати біль, неприємні відчуття), ДРАТУВА́ТИ, ДЕ́РТИ (ДРА́ТИ), ДРЯ́ПАТИ розм. (горло); ВИЇДА́ТИ (очі). — Док.: подразни́ти, подратува́ти. Систематично подразнюючи слизову оболонку рота, куріння створює сприятливі умови для захворювання людини на рак губи (з журналу); Нога у мене дуже боліла, я ледве ходив і дратувати її гімнастикою не хотів (М. Коцюбинський); Кашлянув (Дорош) тим характерним кашлем, коли людина наковтається пилюки і в неї дере в горлі (Григорій Тютюнник); Як ковтав, у пересохлому горлі боляче дряпало (І. Чендей); Надя роздмухувала вчорашні жаринки. Дим виїдав очі (Р. Іваничук).
ПИСА́ТИ (графічно передавати на чомусь слова, текст тощо); КРЕ́СЛИТИ, НАКРЕ́СЛЮВАТИ (перев. друкованими літерами); ВИПИ́СУВАТИ (старанно); ВИВО́ДИТИ (перев. із сл. літери, букви — акуратно); МЕРЕ́ЖИТИ (МЕРЕ́ЖАТИ), ВИМЕРЕ́ЖУВАТИ (дрібно, акуратно); ДРЯ́ПАТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм. (нерозбірливо, недбало); БА́ЗГРАТИ зневажл., МАЗАТИ зневажл. (недбало); СТРОЧИ́ТИ (швидко); ЧЕРКА́ТИ розм. (нашвидку, недбало). — Док.: написати, писну́ти, накре́слити, ви́писати, ви́вести, ви́мережити (ви́мережати), надря́пати, нашкря́бати, наба́зграти, настрочи́ти, начерка́ти, черкну́ти. Воронцов дістав аркуш паперу, самописну ручку і наготувався писати (О. Гончар); Креслить він її (назву газети) дуже довго, закреслює і знову креслить (І. Микитенко); Адрес накреслюєм рядки в пошарпані блокноти (І. Гончаренко); Поклали (листа) в конверт — без марки, бо на фронт, — і виписали адресу: номер польової пошти (Ю. Смолич); Рука тремтіла, виводячи на папері літеру за літерою (П. Кочура); Перо моє — пісні мережить (П. Тичина); Згадаю дещо, заспіваю Та й знов мережать захожусь Дрібненько книжечку (Т. Шевченко); — Ти дряпаєш, як курка лапою, — оцінювала мій краснопис Ніна Іванівна (П. Автомонов); Чоловічок.., не відриваючись від паперу, все щось шкрябав, шкрябав пером (О. Гончар); Писар пише, писар маже, так запише, як хто каже (приказка); Збори кінчились. Останні слова Строчив секретар на папері (С. Олійник); Турбай гортав пожовклі сторінки давніх книг і черкав олівцем замітки на аркушиках (І. Волошин).
ПИСА́ТИ (літературний, науковий, музичний і т. ін. твір); СТВО́РЮВАТИ, ТВОРИ́ТИ уроч. (перев. літературний або музичний твір); СПИ́СУВАТИ розм. (втілювати свої задуми у літературний, музичний твір); СКЛАДА́ТИ (перев. вірші, пісні, промови); КОМПОНУВА́ТИ заст. (перев. вірші); ПЛЕСТИ́ розм. (вірші, звичайно погані), БА́ЗГРАТИ зневажл., ДРЯ́ПАТИ зневажл., ШКРЯ́БАТИ зневажл. (перев. про літературні, наукові твори — нашвидку); ЛІПИ́ТИ зневажл. (нашвидку, абияк). — Док.: написа́ти, створи́ти, списа́ти, скла́сти, скомпонува́ти, наба́зграти, надря́пати, нашкря́бати, зліпи́ти. Його оддано в москалі і заслано рядовим в далекий Оренбурзький край та ще й заборонено писати і малювати (Панас Мирний); Звичайно, форма ця нова для мене. Октавами поем я не писав (В. Сосюра); Хто сіє хліб, хто ставить дім, Хто створює поему, — Той буде предком дорогим Нащадкові своєму (М. Рильський); Поки б химерив мудрий дід, Творили б (ми), лежа, епопею, Парили б скрізь понад землею, Та все б гекзаметри плели (Т. Шевченко); — Велика душа в того чоловіка була, що цю книгу списав, бо він розібрав, що й ми люди (Б. Грінченко); — Андрій Іванович, напевне, нову поему складає (А. Кримський); Балабуха.. компонував вірші, хоч і поганенькі, на усякі випадки, з свого життя (І. Нечуй-Левицький); Поет папір вже лапа, Схопив перо і... дряпа! (В. Самійленко); Я шкрябав вірші і тинявсь по місту В компанії патлатих хлопчаків (Л. Первомайський); Буть фурманом — не віршики ліпить (М. Рильський).
ЧУ́ХАТИ (терти шкіру, щоб не свербіла), СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́), ЧУХМА́РИТИ розм., СКРОМА́ДИТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм., ЧЕРСА́ТИ діал.; ДРЯ́ПАТИ (роздираючи). — Док.: почу́хати, скребну́ти (шкребну́ти), почухма́рити, поскрома́дити, шкрябну́ти, черсну́ти, дряпнути. Микола зітхнув, покрутив кудлатою головою й став її чухати (Лесь Мартович); Люди слухають похнюпившись. Інші — потилицю скребуть... (Панас Мирний); Калитка, заточуючись, вийшов на середину двору, чихнув і почав чухмарити волосаті груди, як ведмідь лапою (П. Панч); Колісника наче злі комарі кусали у потилиці, так він її раз по раз скромадив (Панас Мирний); Люди щось говорили, викрикували, шкрябали собі голови (М. Коцюбинський).
ТІКА́ТИ (швидко рухатися, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування тощо), УТІКА́ТИ (ВТІКА́ТИ), ДРА́ПАТИ (ДРЯ́ПАТИ) розм., ДЕ́РТИ (ДРА́ТИ) розм., УШИВА́ТИСЯ (ВШИВА́ТИСЯ) фам., ДРАПЦЮВА́ТИ діал.; БІ́ГТИ (поспішно відступати); ЗБІГА́ТИ (звідкись). Після того, як віл пропав, Грицько надумав тікати знову пішки (М. Грушевський); Утікав я від Параски через перелази (коломийка); — Куди ж німці драпають тепер? (С. Борзенко); В другій половині дня пронеслася чутка, що праворуч під натиском ворога румуни дряпають, оголяючи фланг (О. Гончар); Левові прочулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги!.. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся (І. Франко); Гривко так жалібно почав вити під хатніми вікнами, що Вовк чимдуж мусив драпцювати до лісу (І. Франко); — От, ваші... давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? (Панас Мирний). — Пор. 1. утекти́.
Словник синонімів української мови