дідовід

ПОВОДИ́Р (той, хто водить когось, перев. сліпого, указує комусь дорогу), ПОВОДА́Р, ПОВОДА́ТАР, ПОВОЖА́ТИЙ, МІХОНО́ША, ХЛО́ПЕЦЬ заст., ДІДОВО́Д (ДІДОВІ́Д) діал. (той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння). Згадую сліпого кобзаря діда Коляду та його поводиря Устинку... (О. Донченко); Діда я добре пам'ятаю, бо як він на старості літ осліп, то я був у нього поводарем (О. Стороженко); Поміж рядами й возами подекуди сновигають сліпці з поводатарями (І. Нечуй-Левицький); Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати. Торбинками обвішаний Його повожатий (Т. Шевченко); Як остався після батька сиротою, то в трьох істинних старців за міхоношу був (Д. Мордовець); Сліпий кобзар під чиїмсь возом обідає з своїм хлопцем (Марко Вовчок); Та й до води, сиві коні, до води, до води, В нашім селі нема хлопців — самі дідоводи (коломийка).

Значення в інших словниках

1. дідовід — дідові́д іменник чоловічого роду, істота поводир у незрячих діал.  Орфографічний словник української мови
2. дідовід — дідовод, -вода, ч., діал. Поводир у незрячих.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дідовід — ДІДОВІ́Д див. ділово́д.  Словник української мови в 11 томах
4. дідовід — Дідовід, -вода м. Тотъ, кто водить слѣпыхъ нищихъ. Н. Вол. у. Шух. І. 33.  Словник української мови Грінченка