дідовод

ПОВОДИ́Р (той, хто водить когось, перев. сліпого, указує комусь дорогу), ПОВОДА́Р, ПОВОДА́ТАР, ПОВОЖА́ТИЙ, МІХОНО́ША, ХЛО́ПЕЦЬ заст., ДІДОВО́Д (ДІДОВІ́Д) діал. (той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння). Згадую сліпого кобзаря діда Коляду та його поводиря Устинку... (О. Донченко); Діда я добре пам'ятаю, бо як він на старості літ осліп, то я був у нього поводарем (О. Стороженко); Поміж рядами й возами подекуди сновигають сліпці з поводатарями (І. Нечуй-Левицький); Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати. Торбинками обвішаний Його повожатий (Т. Шевченко); Як остався після батька сиротою, то в трьох істинних старців за міхоношу був (Д. Мордовець); Сліпий кобзар під чиїмсь возом обідає з своїм хлопцем (Марко Вовчок); Та й до води, сиві коні, до води, до води, В нашім селі нема хлопців — самі дідоводи (коломийка).

Значення в інших словниках

1. дідовод — дідово́д іменник чоловічого роду, істота діал.  Орфографічний словник української мови
2. дідовод — див. дідовід.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дідовод — ДІДОВО́Д, ДІДОВІ́Д, во́да, ч., діал. Поводир у незрячих. — Який пан!..От коби його було так парнуло, то, певне би-м, не пожалував, не то п’ять, а й десять крейцарів на такого дідовода!.. (Фр., V, 1951, 269).  Словник української мови в 11 томах