жартун
ЖАРТІВНИ́К (той, хто любить жартувати), ЖАРТУ́Н, ВЕСЕЛУ́Н, КУМЕ́ДНИК розм., ПЕРЕБЕ́НДЯ розм., СМІХУ́Н розм., СМІХОТУ́Н розм., СМІХОВА́НЕЦЬ розм., СМІХОТВО́РЕЦЬ розм., СМІХОТВО́Р заст. Старий залізничник здивовано глянув на жартівника (М. Томчаній); Гомеричний сміх був нагородою жартунові (А. Кримський); Автором дотепу був Юлик Турбай, кмітливий і гострий на язик веселун (І. Муратов); Януш щиро і весело засміявся. — Кумедник ви, пане Наливаю (І. Ле); Він був душею Запорозької Січі, підносив дух скривджених і підупалих, вселяв віру в справедливу грядущину.. Кобзар, бандурист, співець, кобзар-лірник, перебендя... (з газети); Семен вглядається уважно в обличчя цього батарейного сміхуна (Л. Смілянський); — Веселий він! — говорять всі, хто зна його одверту, непідробну вдачу. — А сміхотун! — хтось скаже на додачу (В. Бичко); (Жандарм:) Здох би-сь! Гарно ти мені здоровля зичиш! Ха-ха-ха! Сміхованець з тебе, Миколо, бігме, сміхованець! (І. Франко); Вася, перший на заводі сміхотворець, аж присідає, аж до землі припадає — регочеться (О. Ковінька); (Королівна:) Хто напотужується других смішить — смішить більш самого себе. Надивилася я на таких сміхотворів (М. Кропивницький). — Пор. доте́пник, насмі́шник.
Словник синонімів української мови