заручини

ЗАРУ́ЧИНИ мн. (обряд, за яким дівчина і хлопець, що мають намір одружитися, оголошуються нареченою і нареченим), ОБРУ́ЧЕННЯ, ЗМО́ВИНИ мн., заст., ЗГОВО́РИНИ мн., заст., ЗГО́ВІР заст. — Заручини — це ще не весілля. Заручини, власне, і є для того, щоб молоді мали час надуматись... (Ірина Вільде); В Хмелинцях рушники були готові, тільки нас і ждали. Зробили змовини, а там і весілля справили (Марко Вовчок).

Значення в інших словниках

1. заручини — І заручення, обручення Обрядова частина Таїнства Шлюбу, під час якої наречених благословляють освяченими вінчальними перснями й накладають їх їм на правиці  Словник церковно-обрядової термінології
2. заручини — див. угода  Словник синонімів Вусика
3. заручини — -чин, мн. Обряд, за яким дівчина і хлопець, що мають намір одружитися, оголошуються нареченою і нареченим.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. заручини — зару́чини множинний іменник  Орфографічний словник української мови
5. заручини — Зару́чини, -чин, -чинам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. заручини — ЗАРУ́ЧИНИ, чин, мн. Обряд, за яким дівчина і хлопець, що мають намір одружитися, оголошуються нареченою і нареченим. [Мартин:] Ну, моя дитино, я вже скінчив з твоїм женихом. Сьогодні заручини, а на тройцю й весілля (К.  Словник української мови в 11 томах
7. заручини — Заручини, -чин ж. мн. Обрученіе. О. 1862. IV. 6. МУЕ. III. 74. Летім, брацця, на заручини: там Маруся зарумається, од батенька одлучається, до свекорка прилучається. Мет. 127.  Словник української мови Грінченка