зблукати

ЗАБЛУДИ́ТИ (загубити правильний напрямок руху, втратити просторову орієнтацію), ЗАБЛУДИ́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИ, ЗБЛУКА́ТИ розм., ЗБЛУДИ́ТИ рідко, ЗБЛУДИ́ТИСЯ рідко, ЗАБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗАПЛУ́ТАТИСЯ рідко; ЗБИ́ТИСЯ, СХИ́БИТИ (зійти з правильного шляху). Сахно побачила, що вона заблудила, забрівши далеко від дому (Ю. Смолич); — Дорогу я роздивився добре, не заблуджуся (Григорій Тютюнник); Дівчина ні разу не подумала, що може заблукати в лісі, натрапити на хижих звірів (І. Ле); Довбущуки не боялися зблудити в крутих яругах і темних лісах (І. Франко); То що за диво? Чи з дороги Зблудивсь троянець-неборак? (С. Воскрекасенко); Їздовому.. Вася наказує бути обачним, не заблукатись в тумані (О. Гончар); Дивні думки бушували в моїй голові, і через них я зблукався з дороги (Мирослав Ірчан); І Алі, і Фатіма... не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. зблукати — зблука́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. зблукати — -аю, -аєш, док., розм. 1》 перех. Блукаючи, обходити що-небудь. 2》 неперех. Те саме, що заблудити 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зблукати — ЗБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм. 1. перех. Блукаючи, обходити що-небудь. Я зблукав усе село, обтер усі тини лазячи, сполошив усіх собак, тебе, моя доле, шукаючи (Барв., Опов.., 1902, 74). 2. неперех. Те саме, що заблуди́ти...  Словник української мови в 11 томах
4. зблукати — Зблукати, -ка́ю, -єш гл. Исходить блуждая.  Словник української мови Грінченка