зблукати

ЗБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм.

1. перех. Блукаючи, обходити що-небудь.

Я зблукав усе село, обтер усі тини лазячи, сполошив усіх собак, тебе, моя доле, шукаючи (Барв., Опов.., 1902, 74).

2. неперех. Те саме, що заблуди́ти 1.

І далі я чув кожне слово дідової мови і збагнув, що це він говорить для мене, щоб я в темряві не зблукав (Ю. Янов., І, 1954, 74).

Значення в інших словниках

1. зблукати — зблука́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. зблукати — -аю, -аєш, док., розм. 1》 перех. Блукаючи, обходити що-небудь. 2》 неперех. Те саме, що заблудити 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зблукати — ЗАБЛУДИ́ТИ (загубити правильний напрямок руху, втратити просторову орієнтацію), ЗАБЛУДИ́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИ, ЗБЛУКА́ТИ розм., ЗБЛУДИ́ТИ рідко, ЗБЛУДИ́ТИСЯ рідко, ЗАБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗАПЛУ́ТАТИСЯ рідко; ЗБИ́ТИСЯ...  Словник синонімів української мови
4. зблукати — Зблукати, -ка́ю, -єш гл. Исходить блуждая.  Словник української мови Грінченка