зверху
ВГОРІ́ (УГОРІ́) (у верхній, горішній частині чогось), НАГОРІ́, ЗВЕ́РХУ, НАВЕРХУ́. Вона рвала його (комиш), ламала, крутила.., а він згинавсь, упирався, зчіплювався вгорі китицями (М. Коцюбинський); Але більше, ніж сей заголовок, спинив мою увагу девіз, виставлений вгорі картки (Леся Українка); Були дні, коли по вершинах сосон угорі пробігав легіт (С. Скляренко); Нагорі (арки) з квіток і стрічок буде вензель князя (Г. Хоткевич); Здалека здавалось, ніби то стояли.. тонесенькі штахети, обтикані зверху якимись цяцьками (І. Нечуй-Левицький); Наверху в залі ще було видно, а чим нижче він спускався плутаними східцями, тим більше темніло (О. Гончар).
ЗГОРИ́ (у напрямку вниз; з висоти), ЗВЕ́РХУ, ЗВИ́СОКА. Люблю я темну ніч і золоті зірки, Що грають у просторі І дивляться згори на соннії садки (М. Рильський); Зверху сонце так і сипле теплим промінням у темну гущавину (Марко Вовчок); Блискавки різали сутінь, гроза вирувала, звисока спускаючи на землю довгі смуги дощу (М. Олійник).
Словник синонімів української мови