зуміти
ЗМОГТИ́ (виявитися в змозі, в силі щось зробити), ЗУМІ́ТИ, СПРОМОГТИ́СЯ, ПРИМОГТИ́ діал., ПРИМОГТИ́СЯ діал., УДА́ТИ (ВДА́ТИ) діал.; УМУДРИ́ТИСЯ (ВМУДРИ́ТИСЯ), ПРИМУДРИ́ТИСЯ, УХИТРИ́ТИСЯ (ВХИТРИ́ТИСЯ), УХИТРУВА́ТИСЯ (ВХИТРУВА́ТИСЯ) (застосовуючи спритність, хитрощі та ін.). — Недок.: змага́ти рідко спромага́тися, умудря́тися (вмудря́тися), примудря́тися, ухитря́тися (вхитря́тися). — Вона пішла за своїм почуттям, .. а ти? Чи змогла б? Чи вистачило б духу? (О. Гончар); Більшість садиб уже так-сяк забудовані. Хто як зумів (А. Головко); Падь була невелика. Наче якийсь велетень сокирою вирубав її в горах, але не спромігся прорубати гору наскрізь (М. Трублаїні); Вже більш мати нічого не примогла сказати (Марко Вовчок); Чи вдасть любити так пана Славка панночка молода, ..що потребує ще сама проводу й опіки, то за це не можу ручити (Лесь Мартович); На обіцянки вона не дуже надіялася і при своїх злиднях умудрилася зібрати кілька десятків яєчок і пішла на базар купити бобу та сірників (С. Чорнобривець); Поки Ян примудрився добути кисет з кишені штанів, Марія й Стахурський лежали мовчки (Ю. Смолич); — Мені не цікаво, в кого і за яку ціну ви ухитрилися придбати мій кровний виграш (І. Ле). — Пор. умі́ти.
УМІ́ТИ (ВМІ́ТИ) (володіти умінням, навичками робити що-небудь), МОГТИ́, ТЯ́МИТИ розм. — Док.: зумі́ти, змогти́. — Поплаваємо. Я тепер уже і наввимашки і голічерева умію (Панас Мирний); Викувати троянду (з металу) не кожний зуміє (Ю. Яновський); Зовсім інакше почуваєшся, коли не з іграшковим, а зі справжнім інструментом маєш справу або коли підпустять тебе до мотора й ти сам уже можеш його ввімкнути (О. Гончар); — Що йому, з доповідями виступати?.. — На коня вйокнути зможе — і хватить з нього. А коло землі уже й тепер тямить, як інший дорослий (М. Стельмах).
Словник синонімів української мови