зуміти

ЗУМІ́ТИ, ію, ієш, док., перев. з інфін. Виявити здатність, уміння, виявитися спроможним зробити що-небудь; змогти.

— От за наших часів — ми грали так, що тепер навряд чи зуміють так грати (Н.-Лев., III, 1956, 40);

— Мирослава присягла, що буде твоєю, і Мирослава зуміє додержати присяги (Фр., VI, 1951, 33);

Чого не вмів — навчись, зумій, до діла взявсь, то вже не стій (Дор., Три богатирі, 1959, 42);

Її охопила тривога, але вона зуміла приховати її в собі (Галан, Гори.., 1956, 86);

Вулиця в Ізюмі. Дуже змінилась вона за ці роки.. Більшість садиб уже так-сяк забудовані. Хто як зумів (Головко, І, 1957, 460).

Значення в інших словниках

1. зуміти — зумі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. зуміти — -ію, -ієш, док., перев. з інфін. Виявити здатність, уміння, виявитися спроможним зробити що-небудь; змогти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зуміти — ЗМОГТИ́ (виявитися в змозі, в силі щось зробити), ЗУМІ́ТИ, СПРОМОГТИ́СЯ, ПРИМОГТИ́ діал., ПРИМОГТИ́СЯ діал., УДА́ТИ (ВДА́ТИ) діал.  Словник синонімів української мови
4. зуміти — Зумі́ти, -мі́ю, -мі́єш, -мі́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. зуміти — Зу́міти, -мію, -єш гл. Съ ума сойти. Чи ти зуміла, чи дурману наїлася? Кіев. Подольск. г. --------------- Зумі́ти, -мі́ю, -єш гл. Сумѣть. Як зуміла, так і спіла. Ном. № 1054.  Словник української мови Грінченка