каламутник

I. БАЛАМУ́Т розм. (той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на заворушення, виступи і т. ін.), БАЛАМУ́ТА розм. рідше, КАЛАМУ́ТНИК розм. рідше, ЗАКОЛО́ТНИК розм. рідше, КОЛО́ТНИК діал. А воєвода вже кричить: — Це ж баламут! Чому він вчить! Таких крамольників за ґрати Давно уже пора саджати (Л. Забашта); — Не треба Гречки! — загукали статечні господарі. — Нема згоди! Баламута він! Горлодер! Проп'є (Ю. Смолич); (Начальник поліції:) Се тут є пара таких каламутників, я їх вже давно на оці маю. (Дрейсігер:) Еге ж, пара блазнів, шибеників, лежебоків, волоцюг (Леся Українка). — Пор. 1. бунтівни́к, підбу́рювач.

Значення в інших словниках

1. каламутник — каламу́тник іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. каламутник — див. бешкетник; легковажний; розпусник  Словник синонімів Вусика
3. каламутник — -а, ч., розм. Той, хто підбурює проти когось, чогось, спричиняє неспокій, незлагоду; баламут (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. каламутник — КАЛАМУ́ТНИК, а, ч., розм. Той, хто підбурює проти когось, чогось, спричиняє неспокій, незлагоду; баламут (у 1 знач.). [Начальник поліції:] Се тут є пара таких каламутників, я їх вже давно на оці маю (Л. Укр., IV, 1954, 236).  Словник української мови в 11 томах