караул

ВА́РТА (загін, група перев. озброєних людей, що охороняють кого-, що-небудь), ОХОРО́НА, ЧА́ТИ (ЧА́ТА рідше), КАРАУ́Л розм., СТОРО́ЖА заст.; КОНВО́Й, ЕСКО́РТ (перев. для супроводу когось). Біля штабного вагона.. стояла посилена варта (А. Головко); Вранці він часом гуляє.. Але не сам, з ним охорона (М. Коцюбинський); — Знову почав (пан) козаків зброїти.. Усюди чати розставили, сторожу постановили (Панас Мирний); Начальник караулу схоплюється, побачивши офіцера (Ю. Яновський); Он з полоненими конвой пройшов (П. Тичина); Валентину під ескортом двох жовнірів і пана капрала повели з хати (О. Досвітній).

РЯТУ́ЙТЕ виг. (волання про допомогу, порятунок), ҐВАЛТ, ПРО́БІ, КАРАУ́Л. "Ґвалт! рятуйте! Хто в Бога вірує!" — кричить Надворі голос, що є сили (Т. Шевченко); (Анна:) Розбій! Розбій! Рятуйте! пробі! люди! (На крик її збігаються люди, вона падає) (Леся Українка); В шибку брязкнув дід Кузьма: — Караул! Труби нема! (С. Олійник).

Значення в інших словниках

1. караул — карау́л 1 іменник чоловічого роду збройна охорона карау́л 2 вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. караул — у. сторожа, варта.  Словник синонімів Караванського
3. караул — -у, ч., розм. 1》 Те саме, що варта 1); сторожа, чати. 2》 Збройний підрозділ для охорони військових об'єктів або для віддавання військових почестей. 3》 Несення охорони. 4》 Місце, де розташована варта, сторожа. 5》 у знач. виг. Ґвалт, пробі; рятуйте.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. караул — Варта, чата, чати, див. пікет  Словник чужослів Павло Штепа
5. караул — карау́л (тюрк. – варта) 1. Збройна варта, сторожа. 2. Збройний підрозділ для охорони військових об’єктів або для віддання військових почестей. 3. Несення охорони. 4. Місце, де розташована варта, сторожа.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. караул — КАРАУ́Л, у, ч., розм. 1. Те саме, що ва́рта 1; сторожа, чати. Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили караули (Шевч., І, 1951, 306); Начальник караулу схоплюється, побачивши офіцера (Ю. Янов.  Словник української мови в 11 томах
7. караул — Караул, -лу м. (Заимств. изъ русск. языка) = калавур. Як опанували Умань, то й поставили усюди свій караул. ЗОЮР. I. 299. Ой кругом церкви, церкви січової караули стали. н. п.  Словник української мови Грінченка