козиця

ВОЛИ́НКА (народний духовий музичний інструмент, зроблений з козячої або овечої шкури і двох-трьох трубок), ДУДА́, КОЗА́, КОЗИ́ЦЯ розм., БАРА́Н діал., МІХ діал. Волинка (називають також коза, баран, міх, дуда тощо) на протязі свого розвитку йшла поруч з лірою (з журналу); Хтось завзято гупав у бубон. Густо басив баян. Фальцетом озивалася дуда (С. Чорнобривець); Гей, луснули дві пістолі, задули в козиці. Заплакала дівчиниця із вінчачок йдучи (коломийка).

Значення в інших словниках

1. козиця — кози́ця іменник жіночого роду рідко  Орфографічний словник української мови
2. козиця — -і, ж., розм., рідко. Те саме, що волинка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. козиця — КОЗИ́ЦЯ, і, ж., розм., рідко. 1. Те саме, що коза́ 1. Дикі козиці – на горах високих, Звірі – у скелях та норах глибоких (В. Багірова). 2. Те саме, що воли́нка...  Словник української мови у 20 томах
4. козиця — КОЗИ́ЦЯ, і, ж., розм., рідко. Те саме, що воли́нка. — Ми на заручинах повинні веселиться. Он бачите — скрипаль стискає вже смика, І ходить ходором у того он рука, Що кланяється нам, тримаючи козицю (Міцк., П. Тадеуш, перекл.  Словник української мови в 11 томах
5. козиця — Кози́ця, -ці ж. 1) Коза. 2) Родъ духового инструмента. Гол. II. 458. 3) насѣк. Pelor blapoides. Вх. Пч. I. 7.  Словник української мови Грінченка