колодка
ВУ́ЛИК (спеціально виготовлене з дощок житло для бджіл), У́ЛИК розм., ВУ́ЛІЙ (У́ЛІЙ) діал.; ДУПЛЯ́НКА, КОЛО́ДА, КОЛО́ДКА, ПЕНЬ діал. (таке житло, видовбане з колоди). На хатки в мініатюрі були схожі ці рамкові вулики, в кожному з яких жила бджолина сім'я (О. Гончар); На самій прогалині.. стояло з десяток уликів (Б. Грінченко); Маруся буде соромитись і сховається у траві або за вулій — бо Маруся маленька (Марко Вовчок); Рідко в кого є дуплянки, так і то в лісі, залишки старого бортництва (В. Земляк); На теплого Олекси сусіда виставляє з льоху бджіл на сонце,.. вилізе тобі таке кволеньке з колоди, обігріється на сонці й літає, літає (Ю. Яновський); Є коло чого мати клопіт. Стодоли, повні збіжжя, пасіка на сто пнів (Н. Рибак).
ЗАМО́К (пристрій для замикання дверей), ЗАПІ́Р рідше, ЗА́ПІРКА рідко; КОЛО́ДКА діал. (висячий замок). Він замкнув зовнішні двері на важкий залізний засув з висячим замком як московський калач завбільшки, забрав ключ (З. Тулуб); Відсувайся, запір: Із'їжджайте на двір, Мої милії, ріднії гості! (Л. Боровиковський). — Пор. 1. за́щіпка.
КОЛО́ДА (стовбур зрізаного дерева, очищений від гілля), КОЛО́ДКА, БЕРВЕНО́ діал., ДЕЛИ́НА діал., КЛЬОЦ діал., КО́ВБОК діал., КОВБА́Н діал., ТРАМ (ТРЯМ) діал.; БРУС, БРУСО́К, РУ́БАНКА діал. (обтесана чи обпиляна перев. чотиригранна деревина); ДУБО́К перев. мн. розм. (короткий шматок дерева); КРУГЛЯ́К (кругла деревина); ЧУРБА́К розм. (коротка деревина); ДРОВІ́ТНЯ розм., ДРИВІ́ТНЯ діал., КО́ВБИЦЯ діал. (для рубання дров). Ковалі різці зробили і стару зрубали грушу, І колоду з деревини Внесли теслі до хатини (М. Нагнибіда); В дворі Бондарів на колодці сидить Настя, по боках Валя і Кость (С. Васильченко); Де-не-де із-межи густих, високих кустів кропиви виглядали повалені останки печей або чорні, порепані обломки бервен (І. Франко); Юрко також миттю видряпався по делинах на клуню (П. Козланюк); Пішли кльоци. Вільний сплав. Уся ріка зачервонілася від тисяч ковбків (Г. Хоткевич); Дерево лише на зиму стає матеріалом, розкішним, багатим, пахучим брусом, з якого ріжуться гнучкі, як дівчата, дошки, міцні, як хлопці, мудрі, як старість, колодки (Ю. Яновський); Майструють тут: шерхебелем один Орудує, обстругуючи бистро Бруски із жилками червонуваті (М. Рильський); Він згубив і стежку ту, Що вела на гірку. Сів на рубанку товсту І заплакав гірко (П. Воронько); — Отам можна посидіти, — сказав він, показуючи очима на дубки, що лежали під стіжком сіна (С. Журахович); По кругляках тягли гужем широкогорлу гармату (М. Старицький); На дерев'яному чурбаку серед колиби горів каганчик (С. Скляренко); Тихін підійшов до нього. Встромив сокиру в дровітню й закурив із його кисета (А. Головко); Маленька сокира з кривим держаком.. стирчала в старій, тисячу разів поцюканій дривітні (М. Рудь); Став (пес) на ковбицю ногами І до сонця морду зносить (І. Франко).
КОЛОДКИ́ (КОЛО́ДКА рідше) (масивні дерев'яні пристрої, які надівали колись на ноги, руки й шию в'язня), КОЛО́ДИ (КОЛО́ДА рідше), ДИ́БИ (ДИ́БА рідше) (на руки або ноги). Він згадав, як призначених в рекрути в'язали, брали в колодки, щоб вони не втекли і не наклали на себе рук, доки не поголять їм чуби (М. Коцюбинський); Забили прадіда в колоду й кинули в монастирську тюрму (В. Кучер); Нещасливих міщан пороздягали, пов'язали їм руки, забили ноги в диби (І. Нечуй-Левицький).
КОПИ́Л (дерев'яна форма ступні людини, яку використовують при шитті взуття), КОЛО́ДКА, КОПИ́ТО розм., КОПИ́Т розм. Я бачив у шевця такий самий копил. Він був теж потиканий шпильками (І. Микитенко); Пара старих дерев'яних чоботарських колодок. Іржавий гайковий ключ, — от і все, що я знайшов у маленькій шафі (Є. Кравченко); Господар дратвою обтягував на копиті нового чобота (Я. Качура).
Словник синонімів української мови