коногін

ПОГО́НИЧ (той, хто поганяє, супроводжує перев. запряжених або нав'ючених коней, волів тощо), ПОГО́НЕЦЬ діал.; КОНОГІН (при конях). Погоничі раз у раз кричать, поганяючи коні (І. Нечуй-Левицький); Коли війна, то мало не всіх чумаків забирали на війну погонцями — з возами, з волами (збірник "Народні оповідання"); Чуєш, свистять коногони дико і радо в імлу, й кліті з рудою вагони мчать без кінця по стволу... (В. Сосюра).

Значення в інших словниках

1. коногін — коногі́н іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. коногін — -гона, ч., заст. Робітник – погонич коня на шахті, який возив вагонетки з вугіллям.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. коногін — КОНОГІ́Н, го́на, ч., іст. Погонич коня на шахті, який возив вагонетки з вугіллям. Тепер, розуміється, Донбас не такий, горобці й сирівець у ньому не чорні, коней, мабуть, уже під землею зовсім нема...  Словник української мови у 20 томах
4. коногін — КОНОГІ́Н, го́на, ч., васт. Робітник — погонич коня на шахті, який возив вагонетки з вугіллям. Немов пройшли весняні грози у штреках темних і глухих… Гуркочуть там електровози, де коногона свист затих (Сос., Солов.  Словник української мови в 11 томах