кореневище

КО́РІНЬ (частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами); КОРЕНЕВИ́ЩЕ (перев. корінь багаторічних трав'янистих рослин і головний корінь дерева); КОРІНЕ́ЦЬ (перев. невеликого розміру); КОРІ́ННЯ збірн.; ХВІСТ (у коренеплоді). Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Т. Шевченко); Під шинами ще шипить волога земля і оголені рожеві корінці молодої трави (М. Стельмах); Зміями в'ються жмути засохлого коріння живих колись дерев (Г. Хоткевич); Хвіст морквини.

Значення в інших словниках

1. кореневище — кореневи́ще іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. кореневище — -а, с. 1》 Підземне стебло багаторічних трав'янистих рослин із недорозвиненим листям. 2》 Головний корінь дерева, що є продовженням стовбура.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. кореневище — КОРЕНЕВИ́ЩЕ, а, с. 1. Підземне стебло багаторічних трав'янистих рослин, що має рудиментарне листя у вигляді лусок буруватого кольору й забезпечує запасання поживних речовин, вегетативне поновлення та розмноження.  Словник української мови у 20 томах
4. кореневище — КОРЕНЕВИ́ЩЕ, а, с. 1. Підземне стебло багаторічних трав’янистих рослин із недорозвиненим листям. На ділянках, засмічених кореневищними бур’янами, використовують пружинні лапи. Ними краще витягати з грунту кореневища пирію (Хлібороб Укр.  Словник української мови в 11 томах