кривдити

КРИ́ВДИТИ (несправедливо чинити щодо когось, чогось, ставитися до когось, чогось), ОБИЖА́ТИ, ЗОБИДЖА́ТИ (ЗОБИЖА́ТИ) розм., ОКРИВДЖА́ТИ (ОКРИ́ВДЖУВАТИ) розм., ОБРАЖА́ТИ (ОБРА́ЖУВАТИ) розм. — Док.: скри́вдити, покри́вдити, оби́дити, зоби́дити, окри́вдити, обра́зити. — Мати кривдять жінку, а ви мене, — сказав Карпо (І. Нечуй-Левицький); — Що ж він тебе — обижає? — питаю. — Може, б'є? — Ні, не б'є, не обижає — тільки не любить (Марко Вовчок); — Ви Твердохліба не зобиджайте, йому і так не солодко (І. Цюпа); Я їй дав усі гроші, а вона мені не дала усього хліба, за що ж вона мене окривджає? (Словник Б. Грінченка); Вороги окривджують голоту, Та й свої торгують нею радо... (М. Старицький); — Я з мужика вийшов і я його, мужика чорномозольного, нікому не дам ображати (Григорій Тютюнник).

ОБРАЖА́ТИ (ОБРА́ЖУВАТИ рідше) (завдавати образи, зневажливим висловленням, поведінкою викликати у кого-небудь почуття гіркоти, досади), УРАЖА́ТИ (ВРАЖА́ТИ), ЗАЧІПА́ТИ, ЗНЕВАЖА́ТИ, ОБИЖА́ТИ розм., ЗОБИДЖА́ТИ (ЗОБИЖА́ТИ) розм., УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) із сл. самолюбство, КУСА́ТИ розм., КУСА́ТИСЯ розм., КРИ́ВДИТИ рідше, УЩЕМЛЯ́ТИ (ВЩЕМЛЯ́ТИ) рідше. — Док.: обра́зити, ура́зити (вра́зити), зачепи́ти, знева́жити, оби́дити, зоби́дити, уда́рити (вда́рити), укуси́ти (вкуси́ти), скри́вдити, ущеми́ти (вщеми́ти). Грубий тон і роздратовання о. Василя ображали Раїсу (М. Коцюбинський); Гордій сердився за яку дурницю, її ображувало це (Б. Грінченко); (Олекса:) Злодій! Юда! Іди геть, не тривож гірш мого серця!! (Сербин:) Панове! Ви чуєте, як він уража мене!! (С. Васильченко); Бувало, що той Павло похмурий такий сидить, а то й словом її гірким зачепить — вона терпеливодушна, ясна та весела (Марко Вовчок); Жаль — недостойне почуття, вона зневажає того, кого ми жаліємо (Ю. Яновський); Іван також вмішався до бесіди. Він Коропові викав; взагалі нікого не обижав, але вмів чемними словами заїхати в самі печінки (Лесь Мартович); Гляди мені (Чіпко): тільки будеш мене зобиджати, то я тебе покину... (Панас Мирний); — Так ви гадаєте, що вона жінка свята? — з масною усмішкою кусає його Погиба (М. Стельмах); (Тетяна:) Ти кривдиш мене, служивий. Правда,.. заставши мене одну з паничем і ввечері, вільно тобі помислити всяково (І. Котляревський); Так мене ущемив (батько), що й хата мені ненавидна стала (Ганна Барвінок).

Значення в інших словниках

1. кривдити — кри́вдити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. кривдити — Чинити кривду, ображати, наступати на хвіст, д. окривджати, зобиджати.  Словник синонімів Караванського
3. кривдити — Скривдити, висобачуватися, глумитися, гнітити, гнобити, діймати, дозолювати, дозоляти, допікати, досаджати, дотинати, дошкулювати, дошкуляти, драконити, завгорювати, загризати, заїдати, зашкоджувати, збиткуватися, збитошничати, знущатися...  Словник синонімів Вусика
4. кривдити — -джу, -диш, недок., перех. Робити комусь кривду (у 1 знач.). || також без додатка, рідко.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. кривдити — КРИ́ВДИТИ, джу, диш, недок., кого. Робити комусь кривду (у 1 знач.). Хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на особу! (Біблія. Пер. І.  Словник української мови у 20 томах
6. кривдити — Кри́вдити, кри́вджу, -диш; не кривдь, не кри́вдьте і кривди́ти, -вджу́, -вди́ш; не кривди́, -ді́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. кривдити — КРИ́ВДИТИ, джу, диш, недок., перех. Робити комусь кривду (у 1 знач.). Козаки його [пана] стереглись, як огню, і обходили, бо тяжко їх кривдив (Вовчок, І, 1955, 41); З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили (Стеф.  Словник української мови в 11 томах
8. кривдити — Кривдити, -джу, -диш гл. Обижать. Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей. Ном. № 2296.  Словник української мови Грінченка