Словник української мови у 20 томах

кривдити

КРИ́ВДИТИ, джу, диш, недок., кого.

Робити комусь кривду (у 1 знач.).

Хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на особу! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Козаки його [пана] стереглись, як огню, і обходили, бо тяжко їх кривдив (Марко Вовчок);

З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили (В. Стефаник);

Вони [бійці] не кривдили старого, і .. кожний закликав Ференца до свого казанка (О. Гончар);

Хто кривдить убогих, забувши про Бога, сумління у того, як світло, зникає (П. Мовчан);

Ти починаєш кривдити, ошукувати, нищити і все повертається проти тебе (Ю. Іздрик);

// також без прям. дод., рідко. Ображати, обмовляти.

А то люди, як почули, що старостів заслав, стали кривдити, що кульгава, та всякі поговірки пустили (Ганна Барвінок);

Тут нiхто нiколи нiкого не обдурював. Нiкому не замилювали тут очей, не кривдили (Р. Андріяшик).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. кривдити — кри́вдити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. кривдити — Чинити кривду, ображати, наступати на хвіст, д. окривджати, зобиджати.  Словник синонімів Караванського
  3. кривдити — Скривдити, висобачуватися, глумитися, гнітити, гнобити, діймати, дозолювати, дозоляти, допікати, досаджати, дотинати, дошкулювати, дошкуляти, драконити, завгорювати, загризати, заїдати, зашкоджувати, збиткуватися, збитошничати, знущатися...  Словник синонімів Вусика
  4. кривдити — -джу, -диш, недок., перех. Робити комусь кривду (у 1 знач.). || також без додатка, рідко.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. кривдити — КРИ́ВДИТИ (несправедливо чинити щодо когось, чогось, ставитися до когось, чогось), ОБИЖА́ТИ, ЗОБИДЖА́ТИ (ЗОБИЖА́ТИ) розм., ОКРИВДЖА́ТИ (ОКРИ́ВДЖУВАТИ) розм., ОБРАЖА́ТИ (ОБРА́ЖУВАТИ) розм. — Док.  Словник синонімів української мови
  6. кривдити — Кри́вдити, кри́вджу, -диш; не кривдь, не кри́вдьте і кривди́ти, -вджу́, -вди́ш; не кривди́, -ді́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. кривдити — КРИ́ВДИТИ, джу, диш, недок., перех. Робити комусь кривду (у 1 знач.). Козаки його [пана] стереглись, як огню, і обходили, бо тяжко їх кривдив (Вовчок, І, 1955, 41); З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили (Стеф.  Словник української мови в 11 томах
  8. кривдити — Кривдити, -джу, -диш гл. Обижать. Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей. Ном. № 2296.  Словник української мови Грінченка