кривдити
КРИ́ВДИТИ, джу, диш, недок., кого.
Робити комусь кривду (у 1 знач.).
Хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на особу! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Козаки його [пана] стереглись, як огню, і обходили, бо тяжко їх кривдив (Марко Вовчок);
З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили (В. Стефаник);
Вони [бійці] не кривдили старого, і .. кожний закликав Ференца до свого казанка (О. Гончар);
Хто кривдить убогих, забувши про Бога, сумління у того, як світло, зникає (П. Мовчан);
Ти починаєш кривдити, ошукувати, нищити і все повертається проти тебе (Ю. Іздрик);
// також без прям. дод., рідко. Ображати, обмовляти.
А то люди, як почули, що старостів заслав, стали кривдити, що кульгава, та всякі поговірки пустили (Ганна Барвінок);
Тут нiхто нiколи нiкого не обдурював. Нiкому не замилювали тут очей, не кривдили (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)