кілок

ВІ́ШАЛКА (поличка чи стояк з дерев'яними чи металевими стрижнями для вішання одягу або окремий забитий в стінку стрижень), ВІША́К рідше, ВІ́ШАЛО діал.; ШАРА́ГИ діал. (такий стояк); КІЛО́К, КЛЮ́ЧКА, ГАЧО́К, ГАК (окремий такий стрижень). Старий.. повісив на вішалку кожух і сів коло лави на малесенький стільчик (Григорій Тютюнник); Не звертаючи найменшої уваги на Чуйгука, що стояв біля вікна, наче вішак, повідчиняла (Зоня) шухляди (Ірина Вільде); Коли виходили з зали й він здіймав з вішала свій капелюх, переходила коло нього одна студентка (О. Кобилянська); Він почепив на кілок шапку, роздягся й закинув на жердку свиту (М. Коцюбинський); Зайшов у хату, мовчки повісив шапку на ключці, скинув сірячину (А. Головко); Знімає (Галя) капелюшок, ладнає зачіску, чіпляє капелюх на гак (П. Кочура).

КІЛО́К (груба палиця, жердина, загострена з одного або двох кінців), КІЛ, ПА́КІЛ діал., КО́ЛИК діал.; ПА́ЛЯ (перев. загострена вгорі жердина, яку в давнину використовували для виконання смертної кари); ТИНИ́НА розм. (палиця, витягнена з тину); ШТИЛЬ (перев. для носіння соломи, сіна); ПІКЕ́Т (невеликий кілочок з номером, забитий у землю для нівелювання); ПРИ́КІЛ, ПРИКІЛОК розм., ПРИ́КОЛЕНЬ діал. (вбитий у землю). Хтось грюкає кілком по запорах (А. Головко); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (М. Коцюбинський); Крамницю знову замкнули, дід Кузьма забив круг неї чотири паколи і обснував їх мотузом (В. Кучер); Вмерти на палі — то не слава. Примусити ворога вмерти — ото слава! (Н. Рибак); Хлопці облишили штилі, стовпилися цікаві біля містка, стежачи, як направляє Білограй крутим узвозом коня (Ю. Мушкетик); Тут саме життя підіймає, бо рано починається трудовий день тих, хто споруджує канал. Роботи ведуться в глибині степу, між пікетами, що їх і Ліна розставляла теж (О. Гончар); Стоять прикілки у тину височенькі (Словник Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. кілок — кіло́к іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. кілок — Пакіл; кілочок.  Словник синонімів Караванського
3. кілок — див. палиця  Словник синонімів Вусика
4. кілок — [к'ілок] -лка, м. (на) -лку, мн. -лки, -лк'іў  Орфоепічний словник української мови
5. кілок — -лка, ч. 1》 Груба палиця (іноді – жердина), загострена з одного кінця; паля, гострокіл. Вбити (забити) осиковий кілок — покінчити з чим-небудь, остаточно знешкодити щось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. кілок — На струнних інструментах — дерев’яні або металеві пристрої, до яких прикріплюються струни; за допомогою К. збільшується або зменшується натягання струн, тобто відбувається настроювання інструменту.  Словник-довідник музичних термінів
7. кілок — КІЛО́К, лка́, ч. 1. Груба палиця (іноді жердина), загострена з одного кінця; паля (у 2 знач.), гострокіл. Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки тинів (І.  Словник української мови у 20 томах
8. кілок — кіло́к дерев'яний цвях, яким прибивають підошву (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
9. кілок — Хоч кілля на голові теши. Про людину, до якої ніяк не доходить, що себе треба добре поводити.  Приповідки або українсько-народня філософія
10. кілок — вбива́ти / вби́ти оси́ковий кіло́к (кіл) у моги́лу кого, чого. Покінчити з ким-, чим-небудь. Є в О. Підсухи поема “Похорон бюрократа”... Закінчується вона народним гулянням після такого довгожданого похорону.  Фразеологічний словник української мови
11. кілок — Кіло́к, кілка́, на кілку́; кілки́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
12. кілок — КІЛО́К, лка́, ч. 1. Груба палиця (іноді — жердина), загострена з одного кінця; паля, гострокіл. Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки тинів (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
13. кілок — Кіло́к, -лка м. 1) Колышекъ. 2) Колъ въ плетнѣ. На перелазі, вхопившись руками за два кілки, з'явилась, як з землі виросла, Ганна. Левиц. І. 26. 2) Деревянный гвоздь. Гива тим червива, що кілками з неї Христа мучили. Ном. № 315.  Словник української мови Грінченка