лляти

ЛИ́ТИ (змушувати текти — про рідину), ЛЛЯ́ТИ рідше, ЗЛИВА́ТИ, РОЗЛИВА́ТИ рідше, ПРОЛИВА́ТИ рідше; ЦІДИ́ТИ (невеликим струменем). — Док.: поли́ти, розли́ти, проли́ти, полля́ти. Люди нащось лили воду відрами в огонь, неначе гралися в якоїсь іграшки (І. Нечуй-Левицький); Нащо в кирницю воду лляти, коли вона і так повна (прислів'я); На готовий хміль хоч води злий, то оп'янієш (прислів'я); Не на те піднявсь я, Щоб кров розливати: Я піднявся, щоб темноті Очі осіяти (П. Куліш); Вночі лив дощ, і небо ще не позбулося брудних хмар, що іноді проливали на Варшаву свої помиї (О. Досвітній); Тільки видно, як десь внизу, під горою, синіє тиха Снов, ліниво цідить свою воду через вузеньке горлечко річища (Ю. Збанацький). — Пор. нали́ти.

ЛИ́ТИ (сильно, безперервно текти — про дощ), ЛЛЯ́ТИ рідше, СИ́ПАТИ, ЦІДИ́ТИ, ПЕРІ́ЩИТИ підсил., ХЛЯ́ПАТИ розм., ХЛЯПОТІ́ТИ підсил. розм., ПРА́ТИ підсил. розм., РЕПІ́ЖИТИ підсил. розм., ТЮ́ЖИТИ підсил. розм., ПІ́ЖИТИ підсил. розм., ПІ́РИТИ підсил. розм., ПОРО́ТИ підсил. розм., ХЛЮЩА́ТИ підсил. розм. Осінь була дощова: від другої пречистої як почалися дощі, та день у день лили (Панас Мирний); Вночі лляв дощ (О. Кобилянська); І поїзд помчав повз Муравський, а назустріч сипав густий дощ (П. Автомонов); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); Іван.. дивився у вікно, слухав довколишню метушню і шум зливи, що періщила дощовими батогами (П. Колесник); Надворі свистав вітер та хляпав рясний дощ (І. Франко); Теплий рясний дощ хляпотів усю ніч, наче це була весна, а не середина грудня (Л. Первомайський); Ще хоч би не путь така! А то цілу ніч дощ прав, ще й тепер присипає (Панас Мирний); Дощ репіжить, новий віз і вся упряж мокнуть коло самого навісу (В. Кучер); Надворі тюжить дощ (С. Васильченко); Чи чуєш, як порошить, як зашелестіло, як піжить дощ та крупа? (І. Нечуй-Левицький); А той (вітер) як погнав хмару, як почав пірить дощ (П. Чубинський); Дощ так і поре (Словник Б. Грінченка); Хай хоч ще й дощі холодні хлющатимуть.., все одно швидко настануть чудові теплі дні (Ю. Збанацький). — Пор. 3. іти́, 1. лину́ти.

Значення в інших словниках

1. лляти — лля́ти дієслово недоконаного виду лити діал.  Орфографічний словник української мови
2. лляти — лляю, лляєш і ллю, ллєш, недок., перех. і неперех., діал. Лити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. лляти — ЛЛЯ́ТИ, лля́ю, лля́єш і ллю, ллєш, недок., діал. Лити. Нащо в криницю воду лляти, коли вона і так повна! (приказка); Вночі лляв дощ (О. Кобилянська); Мати привчила його лляти на холодні руки теплу воду і спочатку нею, а потім холодними долонями натирати лице (О. Чорногуз).  Словник української мови у 20 томах
4. лляти — за ши́ю (за спи́ну, за ко́мір і т. ін.) не ллє кому і без додатка. Нема потреби поспішати щось робити; ніщо не турбує, не хвилює і т. ін. когось.  Фразеологічний словник української мови
5. лляти — Лля́ти, лля́ю, лля́єш; лляв, лля́ла; лляй, лля́йте і ллю, ллєш, лив (від ли́ти)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. лляти — ЛЛЯ́ТИ, лля́ю, лля́єш і ллю, ллєш, недок., перех. і неперех., діал. Лити. Нащо в криницю воду лляти, коли вона і так повна! (Номис, 1864, № 1455); Вночі лляв дощ (Коб., III, 1956, 188).  Словник української мови в 11 томах
7. лляти — Лляти, ллю, ллєш гл. Лить. Нащо в кирницю воду лляти, коли вона і так повна? Ном. № 1455. кулі лля́ти. Врать; бояться. Кулі ллє. Ном. № 6939.  Словник української мови Грінченка