луб'я

ЛИ́КО (внутрішня частина кори молодих листяних дерев, перев. липи, що легко відокремлюється від стовбура й ділиться на стрічки), ЛУБ, ЛУБО́К, ЛУ́Б'Я. З однієї липи двічі лика не деруть (прислів'я); В день врожаю так і сяк Змайстрував їжак вітряк, Стіни дранкою покрив, Крила з лубу поробив (М. Стельмах); Хома Патика Пішов зимою драти лика; Лубка ж не обідрав І липку зіпсував (Л. Боровиковський); Тоді дери луб'я — як дереться (прислів'я).

Значення в інших словниках

1. луб'я — лу́б'я іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. луб'я — див. кора  Словник синонімів Вусика
3. луб'я — -я, с. Те саме, що луб 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. луб'я — ЛУ́Б'Я, я, с. Те саме, що луб 2. Ти йому образи, а він тобі луб'я (Номис); – Треба буде драбини новим луб'ям пообтягати (І. Франко); Сушили вимите начисто луб'я (Б.-І.  Словник української мови у 20 томах
5. луб'я — Луб'я, -б'я с. Кора, снятая съ дерева большими кусками. Ти йому образи, а він тобі луб'я. Ном. № 13071. старе луб'я, а также и просто луб'я. Старый, старая (о человѣкѣ). Та він уже старе луб'я! — А ну, луб'я, йди сюди!...  Словник української мови Грінченка