мешканець

ЖИ́ТЕЛЬ (той, хто живе у певній країні, населеному пункті тощо), МЕ́ШКАНЕЦЬ, ЖИТЕ́ЦЬ розм., ПОЖИЛЕ́ЦЬ розм., ЖИЛЕ́ЦЬ рідше, ОБИВА́ТЕЛЬ заст., НАСЕ́ЛЬНИК рідко. — Хто я такий? Місцевий житель (А. Шиян); Я мешканець міста, де барвами пишно неонове сяйво вогнів розцвіло (Д. Луценко); Житці виходили подивитися, хто там так на живіт репетує (Панас Мирний); По деяких місцях навесні місцеві пожильці виїздять човнами на морські коси (Остап Вишня); В Кишиневі на сто тисяч жильців тоді не було ні одної газети (І. Нечуй-Левицький); На тротуарах мирні обивателі розступаються, дають мені дорогу (П. Колесник); Ухвалює (Еней) вийти І роздивитись кругом,.. хто тут насельником — звір чи людина (М. Зеров). — Пор. 1. громадя́нин.

НАСЕ́ЛЕННЯ збірн. (люди, що живуть у якомусь одному населеному пункті, місцевості, країні тощо), ЛЮ́ДНІСТЬ, ЖИ́ТЕЛІ мн., МЕ́ШКАНЦІ мн., рідше (ті, хто живе в якомусь населеному пункті, якійсь місцевості); НАРОДОНАСЕ́ЛЕННЯ книжн. (населення певної країни або всієї земної кулі). Пізньої осені пройшла чутка, що всю прифронтову смугу очищатимуть від населення (О. Гончар); Цього дня мало бути велике свято для жителів острова (М. Трублаїні); Демографія займається проблемами народонаселення.

ПОЖИЛЕ́ЦЬ (той, хто живе, мешкає у певному приміщенні, будинку), ЖИЛЕ́ЦЬ, МЕ́ШКАНЕЦЬ, ЖИТЕ́ЦЬ розм. Другого пожильця комісарового кабінету звали Сергієм Салагатовим (Ю. Збанацький); Другого ранку зачинені віконниці у його кватирі давали ознаку на всю улицю, що їх жилець перебрався кудись інде (Панас Мирний); В коридор повибігали мешканці готелю (О. Десняк); Над шанцями світової війни скреготали чавунні зуби смерті і жерли кинуті оселі, а житці їхні з малими дітьми, склавши убогі манатки на вози, тяглися битими шляхами на тихий схід (О. Слісаренко).

Значення в інших словниках

1. мешканець — ме́шканець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. мешканець — (дому) жилець, пожилець, комірник, сов. квартирант; (краю) житель.  Словник синонімів Караванського
3. мешканець — див. житель  Словник синонімів Вусика
4. мешканець — [мешканеиц'] -н'ц'а, ор. -нцеим, м. (на) -нцеив'і/-н'ц'у, мн. -н'ц'і, -н'ц'іў  Орфоепічний словник української мови
5. мешканець — -нця, ч. 1》 Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець. 2》 рідко. Особа, яка живе у певному місці; житель. 3》 Про тварин, які населяють певну місцевість, місце.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. мешканець — МЕ́ШКАНЕЦЬ, нця, ч. 1. Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець. [Антоніо:] Се студія митцева? Ні, се пустка!.. Невже й мешканець хати їй під стать? (Леся Українка); Старався [ключник] сам якмога докучати мешканцям номера 44 (І.  Словник української мови у 20 томах
7. мешканець — ме́шканець той, хто проживає у якомусь приміщенні (квартира, будинок тощо) чи в населеному пункті (м, ср, ст): Мешканці перших двох кімнат [бурси], а саме з нижчих кляс середніх шкіл, спали на помостах, а вищих клясна столах.  Лексикон львівський: поважно і на жарт
8. мешканець — Ме́шка́нець, -нця; -нці, -нців  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. мешканець — МЕ́ШКАНЕЦЬ, нця, ч. 1. Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець. [Антоніо:] Се студія митцева? Ні, се пустка!.. Невже й мешканець хати їй під стать? (Л. Укр., III, 1952, 112); Старався [ключник] сам якмога докучати мешканцям номера 44 (Фр.  Словник української мови в 11 томах
10. мешканець — Мешканець, -нця м. Житель, жилець.  Словник української мови Грінченка