мешканець
МЕ́ШКАНЕЦЬ, нця, ч.
1. Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець.
[Антоніо:] Се студія митцева? Ні, се пустка!.. Невже й мешканець хати їй під стать? (Леся Українка);
Старався [ключник] сам якмога докучати мешканцям номера 44 (І. Франко);
Мешканці сімнадцятої квартири цього будинку навіть уяви не мали, хто такий Проскуров (Іван Ле);
Ніхто й гадки не мав, що Маріо Баніта – це син померлої прачки, колишній безпритульний мешканець горищ і забутих вагонів, маленький різнобровий Марко (Д. Ткач).
2. Особа, яка живе в певному місці; житель.
Коли хто з сільських мешканців не мав діла до мене, то заходив тепер лише рідко до нашої хати (О. Кобилянська);
Хоча Київ і нараховував лише шість-сім тисяч мешканців, він був великим торговельним центром (З. Тулуб).
3. Про тварин, які населяють певну місцевість, місце.
Ліс дивився на мисливця тисячами очей своїх невидимих мешканців (В. Владко);
Рудий беркут сидів на кручі над прозорим озером. Це був величезний старий орел, злинялий від сонця й негоди, давній мешканець казахстанських степів (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)