Значення в інших словниках
-
мешканець —
ме́шканець іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
-
мешканець —
(дому) жилець, пожилець, комірник, сов. квартирант; (краю) житель.
Словник синонімів Караванського
-
мешканець —
[мешканеиц'] -н'ц'а, ор. -нцеим, м. (на) -нцеив'і/-н'ц'у, мн. -н'ц'і, -н'ц'іў
Орфоепічний словник української мови
-
мешканець —
-нця, ч. 1》 Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець. 2》 рідко. Особа, яка живе у певному місці; житель. 3》 Про тварин, які населяють певну місцевість, місце.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
мешканець —
МЕ́ШКАНЕЦЬ, нця, ч. 1. Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець. [Антоніо:] Се студія митцева? Ні, се пустка!.. Невже й мешканець хати їй під стать? (Леся Українка); Старався [ключник] сам якмога докучати мешканцям номера 44 (І.
Словник української мови у 20 томах
-
мешканець —
ме́шканець той, хто проживає у якомусь приміщенні (квартира, будинок тощо) чи в населеному пункті (м, ср, ст): Мешканці перших двох кімнат [бурси], а саме з нижчих кляс середніх шкіл, спали на помостах, а вищих клясна столах.
Лексикон львівський: поважно і на жарт
-
мешканець —
ЖИ́ТЕЛЬ (той, хто живе у певній країні, населеному пункті тощо), МЕ́ШКАНЕЦЬ, ЖИТЕ́ЦЬ розм., ПОЖИЛЕ́ЦЬ розм., ЖИЛЕ́ЦЬ рідше, ОБИВА́ТЕЛЬ заст., НАСЕ́ЛЬНИК рідко. — Хто я такий? Місцевий житель (А.
Словник синонімів української мови
-
мешканець —
Ме́шка́нець, -нця; -нці, -нців
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
мешканець —
МЕ́ШКАНЕЦЬ, нця, ч. 1. Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець. [Антоніо:] Се студія митцева? Ні, се пустка!.. Невже й мешканець хати їй під стать? (Л. Укр., III, 1952, 112); Старався [ключник] сам якмога докучати мешканцям номера 44 (Фр.
Словник української мови в 11 томах
-
мешканець —
Мешканець, -нця м. Житель, жилець.
Словник української мови Грінченка