міра
МІ́РКА (те, чим міряють, вимірюють щось), МІ́РА, МІРИ́ЛО. (Руфін:) Дрібніша стала й мірка, якою міряють і честь, і цноту (Леся Українка); В мене овесець важненький, дешево віддам, і міра людська (Г. Квітка-Основ'яненко).
МІ́РКА (посудина певного розміру перев. у вигляді видовбаної колоди, ящика), МІ́РА, МІ́РНИЦЯ (перев. посудина, якою міряють овочі, зерно тощо). Молотив раз у попа Парубок Микита Та якось сам і украв Цілу мірку жита (С. Руданський); Баби віяли, високо піднісши вгору дерев'яні мірки з зерном (Ю. Яновський); За міру вівса чи віз гною він знайшов би як віддячити (С. Чорнобривець); Він своїми буряками досипає її мірниці (М. Коцюбинський).
Словник синонімів української мови