міра

МІ́РКА (те, чим міряють, вимірюють щось), МІ́РА, МІРИ́ЛО. (Руфін:) Дрібніша стала й мірка, якою міряють і честь, і цноту (Леся Українка); В мене овесець важненький, дешево віддам, і міра людська (Г. Квітка-Основ'яненко).

МІ́РКА (посудина певного розміру перев. у вигляді видовбаної колоди, ящика), МІ́РА, МІ́РНИЦЯ (перев. посудина, якою міряють овочі, зерно тощо). Молотив раз у попа Парубок Микита Та якось сам і украв Цілу мірку жита (С. Руданський); Баби віяли, високо піднісши вгору дерев'яні мірки з зерном (Ю. Яновський); За міру вівса чи віз гною він знайшов би як віддячити (С. Чорнобривець); Він своїми буряками досипає її мірниці (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. міра — стояти на мірі (408) (про очі) — не ворушитися, стояти стовпом [MО,V] Словник з творів Івана Франка
  2. міра — мі́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. міра — У значенні "захід для досягнення, здійснення чогось" не вживається. Отже, замість "приймати міри" треба вживати заходів. Також "у міру розвитку" краще з розвитком; замість "у міру вдосконалення конструкції" слід з удосконаленням конструкції і под. Літературне слововживання
  4. міра — Мі́ра. У сполуч. у першій мірі — в першу чергу, головним чином, насамперед. Добрий спосіб або тон науки (вченя) безперечно залежить у першій мірі від всесторонноїосьвіти вчителя (Канюк, 1911, 80) // порівн. пол. Українська літературна мова на Буковині
  5. міра — (вівса) мірка; (успіху) мірило, критерій; (знань) рівень; (дія) міряння. Словник синонімів Караванського
  6. міра — див. частина Словник синонімів Вусика
  7. міра — -и, ж. 1》 Одиниця виміру чого-небудь. Міра ваги. Міра об'єму. 2》 чого, яка. Те саме, що мірка 2). 3》 Певна величина, що є одиницею виміру в конкретних умовах. 4》 Те, чим міряють, вимірюють що-небудь. || Те саме, що міряння. 5》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. міра — МІ́РА, и, ж. 1. Одиниця виміру чого-небудь. Міри виникли в зв'язку з потребою людини вимірювати розміри навколишніх предметів (з навч. літ.); Слово це [маршрут] стоїть першим у Кузьчиному зошиті. Словник української мови у 20 томах
  9. міра — мі́ра 1. міра ♦ ко́жда річ ма́є свою мі́ру у кожній справі треба мати почуття міри (Франко) 2. крав. мірка: Найважнішою засадою крою [раґляну] є взяти добру міру грудей, то цею мірою рисуємо цілий рисунок (Повний курс) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. міра — Без міри нема віри. Коли зміриш, то маєш доказ певмости. Десять раз мір, а раз рубай. Кожне діло розважно упляновуй нім почнеш, І свині мають міру. Іронічно до того, хто переборщує. Краще щоб зістало, як нестало. Приповідки або українсько-народня філософія
  11. міра — без мі́ри. 1. перев. чого. Дуже багато, велика кількість чого-небудь. — Багато сонця, без міри чистого повітря, навкруги добро — і чоловік добрішає (М. Коцюбинський); Чудна ваша природа, земляки, лісу без міри, народ простий та довірливий.. (Ю. Фразеологічний словник української мови
  12. міра — МІРА — єдність кількісних і якісних визначеностей речей, явищ, подій. М. — це певна межа, в якій кількісні зміни не зачіпають якості речей, а за нею — ведуть до нової якості. Світ людей і речей лише відносно стабільний;... Філософський енциклопедичний словник
  13. міра — Мі́ра, -ри, -рі; мі́ри, мір Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. міра — МІ́РА, и, ж. 1. Одиниця виміру чого-небудь. Міри виникли в зв’язку з потребою людини вимірювати розміри навколишніх предметів (Фізика, І, 1957, 11); Слово це [маршрут] стоїть першим у Кузьчиному зошиті. Словник української мови в 11 томах
  15. міра — рос. мера 1. Філософська категорія, що виражає діалектичну єдність кількісного і якісного визначення об'єкта; показує межу, за якою зміна кількості веде за собою зміну якості і навпаки. Eкономічна енциклопедія
  16. міра — Міра, -ри ж. 1) Мѣра. Якою мірою міряєте, — відміряється вам. Єв. Мр. IV. 24. У самого хазяїна ключ... мірою й одсипає. Г. Барв. 93. Жартуйте та й міру знайте. Левиц. І. міри нема. Безмѣрно. Вона змалку начулась, що вона хороша — міри нема. Кв. до міри. Словник української мови Грінченка