1. Словник української мови Грінченка

міра

Міра, -ри

ж.

1) Мѣра. Якою мірою міряєте, — відміряється вам. Єв. Мр. IV. 24. У самого хазяїна ключ... мірою й одсипає. Г. Барв. 93. Жартуйте та й міру знайте. Левиц. І. міри нема. Безмѣрно. Вона змалку начулась, що вона хороша — міри нема. Кв. до міри. Въ мѣру, умѣренно. Як почуваєшся по силі та п'єш до міри, то горілка панує чоловікові. Полт. г. на одній мірі. На одномъ уровнѣ. Цього року вода у ставку раз-у-раз на одній мірі. Кіев. г. над міру. Черезмѣрно; сверхъ силъ. не в мою міру міряючи. Первоначальное значеніе: не ко мнѣ примѣряя. Обыкноdенно говорится, когда показываютъ на своемъ тѣлѣ мѣсто чужой болѣзни, и выражаетъ пожеланіе, чтобы показываемая болѣзнь не случилась у говорящаго. Аж отак, не в мою міру міряючи, рознесло йому щоку. Харьк. г. жадною мірою. Никакъ, никакимъ образомъ. Не одпускають (прощальники) од себе жадною мірою. К. ЧР.

2) Мѣрка. міру брати. Снимать мѣрку.

3) Мѣра длины для полотна; въ Галиціи равна 30 дюймамъ. А подзвінному дам сім мір полотна, шоби мені дзвонив цілий тиждень до дня; а дякові дам п'ять мір полотна, шоби мені псалтирь читав до дня. Грин. III. 285. Вироблене полотно мірить ткач мірою. Є то досить груба, звичайно чотирогранна палиця, що без головки має тридцять цалів. МУЕ. III. 22. ум. мірка, мірочка.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. міра — стояти на мірі (408) (про очі) — не ворушитися, стояти стовпом [MО,V] Словник з творів Івана Франка
  2. міра — мі́ра іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. міра — У значенні "захід для досягнення, здійснення чогось" не вживається. Отже, замість "приймати міри" треба вживати заходів. Також "у міру розвитку" краще з розвитком; замість "у міру вдосконалення конструкції" слід з удосконаленням конструкції і под. Літературне слововживання
  4. міра — Мі́ра. У сполуч. у першій мірі — в першу чергу, головним чином, насамперед. Добрий спосіб або тон науки (вченя) безперечно залежить у першій мірі від всесторонноїосьвіти вчителя (Канюк, 1911, 80) // порівн. пол. Українська літературна мова на Буковині
  5. міра — (вівса) мірка; (успіху) мірило, критерій; (знань) рівень; (дія) міряння. Словник синонімів Караванського
  6. міра — див. частина Словник синонімів Вусика
  7. міра — -и, ж. 1》 Одиниця виміру чого-небудь. Міра ваги. Міра об'єму. 2》 чого, яка. Те саме, що мірка 2). 3》 Певна величина, що є одиницею виміру в конкретних умовах. 4》 Те, чим міряють, вимірюють що-небудь. || Те саме, що міряння. 5》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. міра — МІ́РА, и, ж. 1. Одиниця виміру чого-небудь. Міри виникли в зв'язку з потребою людини вимірювати розміри навколишніх предметів (з навч. літ.); Слово це [маршрут] стоїть першим у Кузьчиному зошиті. Словник української мови у 20 томах
  9. міра — мі́ра 1. міра ♦ ко́жда річ ма́є свою мі́ру у кожній справі треба мати почуття міри (Франко) 2. крав. мірка: Найважнішою засадою крою [раґляну] є взяти добру міру грудей, то цею мірою рисуємо цілий рисунок (Повний курс) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. міра — Без міри нема віри. Коли зміриш, то маєш доказ певмости. Десять раз мір, а раз рубай. Кожне діло розважно упляновуй нім почнеш, І свині мають міру. Іронічно до того, хто переборщує. Краще щоб зістало, як нестало. Приповідки або українсько-народня філософія
  11. міра — без мі́ри. 1. перев. чого. Дуже багато, велика кількість чого-небудь. — Багато сонця, без міри чистого повітря, навкруги добро — і чоловік добрішає (М. Коцюбинський); Чудна ваша природа, земляки, лісу без міри, народ простий та довірливий.. (Ю. Фразеологічний словник української мови
  12. міра — МІРА — єдність кількісних і якісних визначеностей речей, явищ, подій. М. — це певна межа, в якій кількісні зміни не зачіпають якості речей, а за нею — ведуть до нової якості. Світ людей і речей лише відносно стабільний;... Філософський енциклопедичний словник
  13. міра — МІ́РКА (те, чим міряють, вимірюють щось), МІ́РА, МІРИ́ЛО. (Руфін:) Дрібніша стала й мірка, якою міряють і честь, і цноту (Леся Українка); В мене овесець важненький, дешево віддам, і міра людська (Г. Квітка-Основ'яненко). Словник синонімів української мови
  14. міра — Мі́ра, -ри, -рі; мі́ри, мір Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  15. міра — МІ́РА, и, ж. 1. Одиниця виміру чого-небудь. Міри виникли в зв’язку з потребою людини вимірювати розміри навколишніх предметів (Фізика, І, 1957, 11); Слово це [маршрут] стоїть першим у Кузьчиному зошиті. Словник української мови в 11 томах
  16. міра — рос. мера 1. Філософська категорія, що виражає діалектичну єдність кількісного і якісного визначення об'єкта; показує межу, за якою зміна кількості веде за собою зміну якості і навпаки. Eкономічна енциклопедія