налучати

ОПИНИ́ТИСЯ (з'явитися де-небудь несподівано або випадково; виявитися в незручному, невигідному становищі), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ПОПА́СТИСЯ, НАЛУЧИ́ТИ розм., УЧИНИ́ТИСЯ (ВЧИНИ́ТИСЯ) діал.; ПІДПА́СТИ (стати залежним від кого-, чого-небудь). — Недок.: опиня́тися, потрапля́ти, попада́ти, попада́тися, налуча́ти, підпада́ти. Вода ринула через борт, рибалки опинилися у воді (Ю. Яновський); Од того часу.. народ знов опинився в неволі в панів (І. Нечуй-Левицький); Нудатов вперше потрапив у таку екзотичну обстановку (З. Тулуб); Машина, проскочивши фронтову зону.., раптом потрапила під артилерійський обстріл (В. Кучер); Дай жінці волю, сам попадеш у неволю (прислів'я); От там, край очерету яма, коли б на неї не налучить (Панас Мирний); Вона так несподівано вчинилася обік Фрузі, що ся.. аж злякалася, побачивши її (І. Франко); Після першого поділу Польщі у 1772 році Галичина підпала під гніт Австро-Угорської імперії (з журналу). — Пор. 1. потрапля́ти.

Значення в інших словниках

1. налучати — налуча́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. налучати — див. радити  Словник синонімів Вусика
3. налучати — -аю, -аєш, недок., налучити, -чу, -чиш, док., розм. 1》 перех. і без додатка. Спрямовувати зброю в ціль: націлювати. 2》 неперех., у що, на що. Опинятися де-небудь, потрапляти кудись. 3》 перех., рідко. Зустрічати кого-, що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. налучати — НАЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЛУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм. 1. кого, що і без дод. Спрямовувати зброю в ціль; націлювати. Як налучив, Так .. забив голуба з голубкою (з народної пісні). 2. на що, перен.  Словник української мови у 20 томах
5. налучати — НАЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЛУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм. 1. перех. і без додатка. Спрямовувати зброю в ціль; націлювати. Як налучив, Так.. забив голуба з голубкою (Пісні та романси… І, 1956, 199). 2. неперех., у що, на що.  Словник української мови в 11 томах