налучати

НАЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЛУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм.

1. перех. і без додатка. Спрямовувати зброю в ціль; націлювати.

Як налучив, Так.. забив голуба з голубкою (Пісні та романси… І, 1956, 199).

2. неперех., у що, на що. Опинятися де-небудь, попадати кудись.

Пам’ятаєш мудру раду — Не пускатись в згубний мир? Ти ж подався без огляду І налучив просто в вир (Граб., І, 1959, 337);

От там, край очерету, яма, коли б на неї не налучить (Мирний, І, 1954, 310);

Не налучу ніяк ниткою у вушко (Сл. Гр.).

3. перех., рідко. Зустрічати кого-, що-небудь.

Цибулину десь налучив Гнучкий Хміль зелений; — Ой, здорова, будь, смердюча! — Здоров був, шалений! (Манж., Тв., 1955, 261).

Значення в інших словниках

1. налучати — налуча́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. налучати — див. радити  Словник синонімів Вусика
3. налучати — -аю, -аєш, недок., налучити, -чу, -чиш, док., розм. 1》 перех. і без додатка. Спрямовувати зброю в ціль: націлювати. 2》 неперех., у що, на що. Опинятися де-небудь, потрапляти кудись. 3》 перех., рідко. Зустрічати кого-, що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. налучати — НАЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЛУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм. 1. кого, що і без дод. Спрямовувати зброю в ціль; націлювати. Як налучив, Так .. забив голуба з голубкою (з народної пісні). 2. на що, перен.  Словник української мови у 20 томах
5. налучати — ОПИНИ́ТИСЯ (з'явитися де-небудь несподівано або випадково; виявитися в незручному, невигідному становищі), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ПОПА́СТИСЯ, НАЛУЧИ́ТИ розм., УЧИНИ́ТИСЯ (ВЧИНИ́ТИСЯ) діал.; ПІДПА́СТИ (стати залежним від кого-, чого-небудь). — Недок.  Словник синонімів української мови