напасати

I. ПА́СТИ (худобу, птицю); ПОПАСА́ТИ розм., ПОПА́СУВАТИ рідше (перев. у дорозі або час від часу); НАПАСА́ТИ, УПАСА́ТИ (ВПАСА́ТИ) розм., НАПА́СУВАТИ рідше (досита); ПІДПАСА́ТИ розм. (трохи або час від часу). — Док.: попа́сти, напа́сти, упа́сти (впа́сти), підпа́сти. Ой пасла я коровиці, телята маленькі, Погубила по долині літа молоденькі (коломийка); Іде Марко з чумаками. Ідучи співає, Не поспіша до господи — Воли попасає (Т. Шевченко); Уночі хлопці попасують коней, розповідають історії (М. Шеремет); У неділю багацький син на конику грає, — Бурлак бідний напас вола Та вже й запрягає (дума); — Синку, чи впасеш свинку (М. Номис); Кінь голодний, я його підпасаю (А. Шиян).

Значення в інших словниках

1. напасати — напаса́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. напасати — -аю, -аєш і рідше напасувати, -ую, -уєш, недок., напасти, -су, -сеш, док., перех. Пасучи худобу, давати їй можливість наїстися. Напасти очі — див. око.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. напасати — НАПАСА́ТИ¹, а́ю, а́єш і рідше НАПА́СУВАТИ, ую, уєш, недок., НАПА́СТИ, су́, с́еш, док., що. Пасучи худобу, давати їй можливість наїстися. Правда ж вівці в нас красиві?.. А пасуть їх чабани; Цілий день із ними в полі, Напасають їх доволі (М.  Словник української мови у 20 томах
4. напасати — НАПАСА́ТИ, а́ю, а́єш і рідше НАПА́СУВАТИ, ую, уєш, недок., НАПА́СТИ, су́, с́еш, док., перех. Пасучи худобу, давати їй можливість наїстися. Правда ж вівці в нас красиві?.. А пасуть їх чабани; Цілий день із ними в полі. Напасають їх доволі (Позн.  Словник української мови в 11 томах
5. напасати — Напаса́ти, -са́ю, -єш сов. в. напасти, -су́, -се́ш, гл. Пасти досыта, напасти (скотъ). Сьогодня добре напасла корову. напасти о́чі. Вдоволь насмотрѣться. Не напасу своїх очей, на їх глядячи. Г. Барв. 294. (Пливучи) в-останнє рідними лугами й берегами, дід очі приязні пасе й не напасе. К. Дз. 155.  Словник української мови Грінченка