напошепки

ПО́ШЕПКИ (дуже тихо — говорити, розмовляти), ШЕ́ПОТОМ, ПО́ШЕПТОМ розм., НАПО́ШЕПКИ розм. Люде гомоніли тихо, пошепки, неначе вони були не в діброві, а стояли десь у церкві або зібрались на похорон (І. Нечуй-Левицький); — Заспокойся, Корнелій! — вона говорила шепотом, перелякано позираючи на вікна (Ю. Смолич); Мати питалася: — Дитя моє, — питала вона, — чи багато там терпів? — Еге, — одказав він теж пошептом (Марко Вовчок); Перша жінка промовила до нього напошепки: — Йой, чоловіче! А се що таке? (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. напошепки — напо́шепки прислівник незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
2. напошепки — присл., діал. Пошепки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. напошепки — НАПО́ШЕПКИ, присл., діал. Пошепки. Перша жінка промовила до нього напошепки: – Йой, чоловіче! А се що таке? (І. Франко).  Словник української мови у 20 томах
4. напошепки — НАПО́ШЕПКИ, присл., діал. Пошепки. Перша жінка промовила до нього напошепки: — Йой, чоловіче! А се що таке? (Фр., VII, 1951, 57).  Словник української мови в 11 томах