небожитель

БОГ (у язичницьких, політеїстичних віруваннях — одна з надприродних істот, що керують світом), БОЖЕСТВО́, БОЖО́К розм.; НЕБОЖИ́ТЕЛЬ книжн. (перев. про богів античної міфології); БЕЗСМЕ́РТНИЙ перев. мн., книжн. (в античній міфології). — Я знав, що Бахус не твій бог, і боявся, щоб ти часом не забувся про вина, бо Бахус мій улюблений божок, сказати по щирій правді (І. Нечуй-Левицький); — Тут було знайдено і Святовид — головне божество, якому вклонялися наші пращури, і бронзовий Ярило (М. Стельмах); І по землі небожителі ходять блаженні: флейти торкається Пан, чашу підняв Діоніс (М. Рильський); Поспитавшися ради в дружини, Спільне бажання тоді Філемон одкриває безсмертним (М. Зеров).

Значення в інших словниках

1. небожитель — небожи́тель іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. небожитель — див. ангел  Словник синонімів Вусика
3. небожитель — -я, ч. За релігійними уявленнями – житель неба (перев. про богів греко-римської міфології).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. небожитель — НЕБОЖИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Житель неба (перев. про богів греко-римської міфології). – Ех, Іване Петровичу, і я так .. думала, що він [цар] не людина, а небожитель, що він і живе не на землі, а десь в повітрі має свій кришталевий палац (М.  Словник української мови у 20 томах
5. небожитель — НЕБОЖИ́ТЕЛЬ, я, ч. За релігійними уявленнями — житель неба (перев. про богів греко-римської міфології). — Ех, Іване Петровичу, і я так ..  Словник української мови в 11 томах