небожитель
НЕБОЖИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн.
Житель неба (перев. про богів греко-римської міфології).
– Ех, Іване Петровичу, і я так .. думала, що він [цар] не людина, а небожитель, що він і живе не на землі, а десь в повітрі має свій кришталевий палац (М. Стельмах);
Як запевняють давні міфи, найкращою порою в житті людства був золотий вік. Годувала їх природа, жили вони безжурно, а по смерті ставали добрими небожителями (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)