невіруючий

АТЕЇ́СТ (людина, яка заперечує існування бога), БЕЗБО́ЖНИК, НЕВІ́РУЮЧИЙ, БЕЗВІ́РНИК, БЕЗБО́ЖНИЙ рідко, НЕ́ХРИСТ заст., лайл. Читання настільки перевернуло мій світогляд, що з незвичайно релігійного хлопця.. я став на 13 році життя атеїстом (М. Коцюбинський); Всі були дома, бо в церкву від них ніхто ж не ходив — безбожники (А. Головко); Невіруюча людина; Франко — безвірник, бога не визнає, — сказав, усміхаючись лагідно, отець Михайло (П. Колесник); Час летів і пройшли над Єгиптом віки незчисленні.. Руйнувать стали руки безбожних гробниці і храми (Леся Українка); — І оце ти б хотів, щоб нами нехрист правив? — обурюється богомільна господиня (М. Стельмах).

НЕВІ́РУЮЧИЙ (який заперечує релігію, не визнає існування Бога), БЕЗВІ́РНИЙ, БЕЗБО́ЖНИЙ розм.; БОГОВІДСТУ́ПНИЙ заст. (який зрікся віри в Бога). — Перепрошую, ви невіруючі? — запитав отець.. (С. Чорнобривець); — Тепер, коли той боговідступний брат сокиру зняв і над моєю головою, зневаживши кров родительську, — не брат він мені!.. (І. Ле).

Значення в інших словниках

1. невіруючий — неві́руючий іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. невіруючий — (хто) АТЕЇСТ, П-К небогомільний.  Словник синонімів Караванського
3. невіруючий — див. безбожник  Словник синонімів Вусика
4. невіруючий — I -а, -е. Який заперечує релігію, не визнає існування Бога. Невіруюча людина. II -ого, ч. Людина, яка не визнає існування Бога; атеїст.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. невіруючий — НЕВІ́РУЮЧИЙ, а, е. Який не визнає існування Бога, не вірить в нього. Невіруюча людина; // у знач. ім. неві́руючий, чого, ч.; неві́руюча, чої, ж. Людина, яка не визнає існування Бога; атеїст.  Словник української мови у 20 томах
6. невіруючий — НЕВІ́РУЮЧИЙ, а, е. Який заперечує релігію, не визнає існування бога. Невіруюча людина; // у знач. ім. неві́руючий, чого, ч.; неві́руюча, чої, ж. Людина, яка не визнає існування бога; атеїст. Комунізм..  Словник української мови в 11 томах