обичай

ЗВИ́ЧАЙ (загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у житті, побуті якогось народу, колективу, сім'ї і т. ін. і передаються наступним поколінням), ТРАДИ́ЦІЯ, ЗАВО́Д (ЗАВІ́Д) розм., НО́РОВ розм., ПОВЕДЕ́НЦІЯ розм., ЗАВЕДЕ́НЦІЯ жарт., ЗАВЕ́ДЕННЯ діал., ОБИЧА́Й фольк., заст., ЗВИ́ЧКА рідко. Зейнеб ніколи не кривдила Кульжан, а тепер.. вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве або навчає рідним звичаям (З. Тулуб); За давньою традицією, яка збереглася ще в селах, — називав (син) батька та матір на "ви" (М. Зарудний); Що город, то норов.., що голова, то й розум (М. Номис); По людях було видно, що не пили вони сьогодні могоричу і не підкидали, за давньою поведенцією, на "ура" економа, щоб той поставив зайву чарку (М. Стельмах); — У мене така заведенція: щоб усі працювали, а головина сім'я — більше за інших (І. Гончаренко); У нас таке заведення, що жінки не молотять (Словник Б. Грінченка); Кождий край має свій обичай (прислів'я); Ми любимо свої пісні чудові І звички наші, повні простоти І щирості (Л. Забашта).

Значення в інших словниках

1. обичай — обича́й іменник чоловічого роду звичай, звичка рідко  Орфографічний словник української мови
2. обичай — Обича́й. Традиція, звичай. Забуті ми, забуті і сьвітом, і людьми, дрімаємо у мраці ріднесенької тьми! У нас порядок давний і давний обичай: від ранку аж до ночи роби, не спочивай! (Галіп, Думки та пісні, 30) // пол. obyczaj — звичай, звичка, норови; нім. die Sitte — звичай.  Українська літературна мова на Буковині
3. обичай — -ю, ч., фольк., заст. Звичай, звичка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. обичай — Звичай, ужиток, лад  Словник чужослів Павло Штепа
5. обичай — ОБИЧА́Й, ю, ч., фольк., заст. Звичай, звичка. У мене обичай – козацький звичай: Хоть побачу, то й не плачу (П. Чубинський); [Ластівка:] Що город, то й норов; що край, то й обичай! (М. Кропивницький).  Словник української мови у 20 томах
6. обичай — Обича́й, -ча́ю, -ча́єві = зви́чай  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. обичай — ОБИЧА́Й, ю, ч., фольк., заст. Звичай, звичка. У мене обичай — козацький звичай: Хоть побачу, то й не плачу (Чуб., V, 1874, 509); [Ластівка:] Що город, то й норов; що край, то й обичай! (Кроп., V, 1959, 72).  Словник української мови в 11 томах
8. обичай — Обичай, -ча́ю м. Обычай, обыкновеніе. Да поїдем у той край, де хороший обичай. Мет. 30. Не позичай, — злий обичай: як віддає, то ще й лає. Ном. У мене обичай — козацький звичай: хоть побачу, то й не плачу. Чуб.  Словник української мови Грінченка