обручення

ЗАРУ́ЧИНИ мн. (обряд, за яким дівчина і хлопець, що мають намір одружитися, оголошуються нареченою і нареченим), ОБРУ́ЧЕННЯ, ЗМО́ВИНИ мн., заст., ЗГОВО́РИНИ мн., заст., ЗГО́ВІР заст. — Заручини — це ще не весілля. Заручини, власне, і є для того, щоб молоді мали час надуматись... (Ірина Вільде); В Хмелинцях рушники були готові, тільки нас і ждали. Зробили змовини, а там і весілля справили (Марко Вовчок).

Значення в інших словниках

1. обручення — обру́чення іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. обручення — див. заручення  Словник церковно-обрядової термінології
3. обручення — -я, с. Шлюбний обряд, під час якого молоді обмінюються обручками.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. обручення — ОБРУ́ЧЕННЯ, я, с. Шлюбний обряд, під час якого молоді обмінюються обручками. *Образно. Закрасилася-запишалася тонка смерічка весільним убором передсмертного обручення з сонцем (Хотк., II, 1966, 238).  Словник української мови в 11 томах
5. обручення — ОБРУ́ЧЕННЯ, я, с. Шлюбний обряд, під час якого молоді обмінюються обручками. * Образно. Закрасилася-запишалася тонка смерічка весільним убором передсмертного обручення з сонцем (Г. Хоткевич).  Словник української мови у 20 томах