оскарження

АПЕЛЯ́ЦІЯ (скарга до вищої інстанції про незгоду з якою-небудь ухвалою, постановою) юр., ОСКА́РЖЕННЯ. Почав (Кирило Іванович) розказувати, що як секретар з одного зідрав.., а потім із противника взяв за те, що написав апеляцію (Панас Мирний); Його вирок був остаточний і оскарженню не підлягав (Л. Дмитерко).

ОБВИНУВА́ЧЕННЯ (те, що ставиться за провину кому-небудь, викриває, звинувачує кого-небудь), ЗВИНУВА́ЧЕННЯ, ІНКРИМІНА́ЦІЯ книжн., ОСКА́РЖЕННЯ заст., ІНВЕКТИ́ВА книжн., заст. Вона з обуренням відкидала ті обвинувачення (М. Коцюбинський); Йому кинули в обличчя звинувачення, побудоване на наклепі (Н. Рибак); Представники обвинувачення дивляться на лаву підсудних і фіксують у своїх інкримінаціях діяльність кожного з цих двадцяти арештантів (Ю. Смолич); Вислухавши.. оскарження й оборони, цар Соломон замкнув (закрив) засідання (І. Франко); Поезія Шевченка завжди багатогранна: поруч з палкими інвективами, закликами, сповненими гніву й пафосу, в нього в усіх періодах творчості є ніжно-ліричні, пейзажні твори (з науково-популярної літератури).

Значення в інших словниках

1. оскарження — (скарга до вищої інстанції, часто юридичної) апеляція// подати скаргу.  Словник синонімів Полюги
2. оскарження — оска́рження іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
3. оскарження — -я, с. Дія за знач. оскаржити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. оскарження — ОСКА́РЖЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. оска́ржити. Вирок був остаточний і оскарженню не підлягав (Л. Дмитерко). 2. заст. Те саме, що обвинува́чення 2. Вислухавши ..  Словник української мови у 20 томах
5. оскарження — Оска́рження, -ння; -ження, -жень  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. оскарження — ОСКА́РЖЕННЯ, я, с. Дія за знач. оска́ржити. Його вирок був остаточний і оскарженню не підлягав (Дмит., Наречена, 1959, 219); Вислухавши.. оскарження й оборони, цар Соломон замкнув [закрив] засідання і відложив його продовження на другий день (Фр.  Словник української мови в 11 томах