очаровувати
ЗАЧАРО́ВУВАТИ (справляючи надзвичайно приємне враження, викликати почуття захоплення своєю привабливістю, чарівністю), ЗАВОРО́ЖУВАТИ, ЧАРУВА́ТИ, УЧАРО́ВУВАТИ (ВЧАРО́ВУВАТИ) рідше, ЗАХО́ПЛЮВАТИ, ПІДКОРЯ́ТИ, ПОКОРЯ́ТИ, ПОЛОНИ́ТИ, ЗАПОЛО́НЮВАТИ, ЗАПОЛОНЯ́ТИ, ЗАЧУДО́ВУВАТИ розм., ОБВОРО́ЖУВАТИ рідко, ОЧАРО́ВУВАТИ рідко; ОБЧАРО́ВУВАТИ рідко; ПРИЧАРО́ВУВАТИ, ПРИВОРО́ЖУВАТИ (до себе). — Док.: зачарува́ти, заворожи́ти, учарува́ти (вчарува́ти), захопи́ти, підкори́ти, покори́ти, полони́ти, заполони́ти, зачудува́ти, обворожи́ти, очарува́ти, обчарува́ти, причарува́ти, приворожи́ти. Київ зачаровує своїми мостами, своїми пагорбами й падолами (П. Загребельний); Його тонкий вібруючий голос бринів, мов срібна струна, заворожуючи чутливе дівоче серце (С. Добровольський); Спів Марини чарував чистотою і чесністю її юної душі, щирим уболіванням над долею нещасної дівчини (Л. Дмитерко); — Хіба я гірша за ту вашу західнячку? Не розумію, чим вона всіх вас вчаровує? (О. Гончар); Слухачів полонили її сині очі (М. Ткач); Мені солодко, медом сонця і духом квітів пахне біле плаття, заполонює зір і вабить (Т. Масенко); Вираз тужливої задуми, який усе лежав на її лиці, поневолі зачудував Герша (І. Франко); — Ви своєю красою приворожили, причарували мене! (О. Гончар). — Пор. 2. ва́бити.
Словник синонімів української мови