пасти
I. ПА́СТИ (худобу, птицю); ПОПАСА́ТИ розм., ПОПА́СУВАТИ рідше (перев. у дорозі або час від часу); НАПАСА́ТИ, УПАСА́ТИ (ВПАСА́ТИ) розм., НАПА́СУВАТИ рідше (досита); ПІДПАСА́ТИ розм. (трохи або час від часу). — Док.: попа́сти, напа́сти, упа́сти (впа́сти), підпа́сти. Ой пасла я коровиці, телята маленькі, Погубила по долині літа молоденькі (коломийка); Іде Марко з чумаками. Ідучи співає, Не поспіша до господи — Воли попасає (Т. Шевченко); Уночі хлопці попасують коней, розповідають історії (М. Шеремет); У неділю багацький син на конику грає, — Бурлак бідний напас вола Та вже й запрягає (дума); — Синку, чи впасеш свинку (М. Номис); Кінь голодний, я його підпасаю (А. Шиян).
ПА́СТИСЯ (годуватися на пасовищі), ПА́СТИ діал.; ПОПАСА́ТИСЯ розм., ПОПАСА́ТИ розм., ПОПА́СУВАТИ розм. (перев. у дорозі або час від часу); НАПАСА́ТИСЯ (досита); ПІДПАСА́ТИСЯ розм. (трохи або час від часу). — Док.: попа́стися, напа́стися, упа́стися, підпа́стися. За насипом паслися на приколі коні (С. Журахович); Тут ущипне (вівця) траву, там ущипне та й далі, та й далі. Не пасе так, як худобина, тілько щипле, як дитина (І. Франко); На обочині поміж старими липами попасалися нерозсідлані коні (М. Стельмах); — Ти ж траву толочиш, а не попасаєш (І. Волошин); Корови напаслися соковитої трави з росою (К. Гордієнко); У Сазі підпасалася перелітна птиця (Григорій Тютюнник).
УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).
I. УПА́СТИ (ВПА́СТИ) (втративши рівновагу, опору), ПА́СТИ, ПОВАЛИ́ТИСЯ, ЗВАЛИ́ТИСЯ, ПЕРЕКИ́НУТИСЯ, ПОКОТИ́ТИСЯ, БЕРКИ́ЦНУТИ (БЕРКИ́ЦЬНУТИ) розм., БЕРКИ́ЦНУТИСЯ (БЕРКИ́ЦЬНУТИСЯ) розм., ПОЛЕТІ́ТИ розм., ПОСУ́НУТИСЯ розм., ЗАГУДІ́ТИ (ЗАГУСТИ́) розм., ЛЯ́ПНУТИСЯ розм., ХРЬО́ПНУТИ розм., ХРЬО́ПНУТИСЯ розм., ХРЯ́ПНУТИ розм., ХРЯ́ПНУТИСЯ розм., ХРЯ́СНУТИ розм., ХРЯ́СНУТИСЯ розм., ГУ́ЦНУТИ розм., ГУ́ЦНУТИСЯ розм., БРИ́КНУТИ діал., РУ́НУТИ діал.; ПРОСТЯГТИ́СЯ, ПРОСТЯГНУ́ТИСЯ, РОЗТЯГТИ́СЯ, РОЗТЯГНУ́ТИСЯ (на весь зріст); ШУБО́ВСНУТИ, ШУБО́ВСНУТИСЯ (перев. у воду). — Недок.: па́дати, вали́тися, перекида́тися, коти́тися, леті́ти, су́нутися, хрьопати, хряпати, хряскати, розтяга́тися, шубо́встати, шубо́встатися. Тимко упав у сніг (Григорій Тютюнник); — Витягли мене, і я відразу повалився на землю, мов неживий (І. Франко); Добалакались до того, що Карпо під стіл звалився (М. Коцюбинський); Галатин зупинився на кручі, ще крок ступити — й беркицьнешся вниз (Є. Гуцало); Вони.. ляпнулись у зелене баговиння рову (Ю. Смолич); Хлопці одразу замовкли, і хто де стояв — весело гуцнули на коліна (С. Васильченко); Утерся після оселедця Петро, гуцнувся на піл (А. Тесленко); Коні й корови ще здужають іти, а вівцям усе гірше. Іде, іде вівця і раптом захиталася, брикнула і край (В. Кучер); На сходах так простягся (Миша), що не одразу встав (Леся Українка); Розтягтися на льоду; З розбігу Сахно шубовснула у самісіньку гущу колючого чагаря (Ю. Смолич); Ненадійний пристрій не витримав ваги тілистого запорожця, і він каменем шубовснувся в воду (С. Добровольський). — Пор. I. бу́хнутися.
Словник синонімів української мови