пилити

II. КУРИ́ТИ (роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; виділяти в повітря дрібні часточки чогось); ПИЛИ́ТИ, ПОРОШИ́ТИ, ПИЛЮ́ЖИТИ розм. (піднімати пил, виділяти його з себе, із своєї поверхні). Галя вимітала долівку. Йому на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. — Не кури! — кричить він на сестру (Панас Мирний); Земля все була як камінь, Хліба не родила І від вітру, як дорога, Порохом пилила (С. Руданський); Гарно — як ніхто не тарахкотить по дорозі й не порошить тебе пилом (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. пилити — пили́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. пилити — -лю, -лиш, недок. Піднімати або виділяти пил із себе, зі своєї поверхні.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пилити — Порошити, запорошувати, запорошити, позапорошувати, напорошувати, напорошити, понапорошувати, попорошувати, попорошити, припорошувати, припорошити, поприпорошувати, упорошувати, упорошити, повпорошувати, кушпелити, закушпелювати, закушпелити...  Словник чужослів Павло Штепа
4. пилити — ПИЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. Піднімати або виділяти пил з себе, з своєї поверхні. Доріжки [парку] під час дощів не повинні розм'якати, а в суху погоду – пилити (з наук.-попул. літ.); Пилили битим шляхом наморені за день воли (Василь Шевчук).  Словник української мови у 20 томах
5. пилити — ПИЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок. Піднімати або виділяти пил з себе, з своєї поверхні. Доріжки [парку] під час дощів не повинні розм’якати, а в суху погоду — пилити (Озелен.. колг. села, 1955, 59).  Словник української мови в 11 томах
6. пилити — Пилити, -лю́, -ли́ш гл. Пылить. Ой помалу, дружечки, йдіте, пилом не пиліте, щоб нашая пава пилом не припала. Грин. III. 474.  Словник української мови Грінченка