повалити
I. ВАЛИ́ТИ (силою змушувати падати), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ, ПЕРЕКИДА́ТИ, ПЕРЕВЕРТА́ТИ, ТУРЛЯ́ТИ розм., ПОВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ЗВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ТУРЛИ́ТИ діал. — Док.: звали́ти, повали́ти, поваля́ти, переки́нути, переверну́ти, пове́ргнути, пове́ргти, зве́ргнути, зве́ргти. Щось важке наближається до пасіки.. й вулля (вулики) валить (Марко Вовчок); То буря.. вікові дуби валя, мов пруття! (Г. Квітка-Основ'яненко); Васюта підбіг ззаду, вхопив Панаса та й звалив (Б. Грінченко); Вітер налітає, Людям хати перекидає (П. Тичина); Вози (запоріжці) перевертають, панів із кармазину.. обдирають (П. Куліш); Намагались (стрільці) поставити драбини, щоб лізти вгору, але галичани турляли драбини дрючками (А. Хижняк); При князі Володимирі, як звергали ідолів, то й Ладоша звергли з Гуляй-ріки у річку Ладинку (І. Микитенко).
ВАЛИ́ТИ (позбавляти можливості триматися на ногах, змушувати лягати — про втому, хворобу, сон і т. ін.), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ. — Док.: звали́ти, повали́ти. Незважаючи ні на втому, що валила з сідел, ні на темряву,.. всі були сповнені пориву.. будь-що пробитись до Києва (О. Гончар); Млявина та смага З ніг валяє небораків, Бідолах дорожніх (І. Манжура); Важке запалення легенів звалило його на третій день (З. Тулуб).
ВАЛИ́ТИ (про дим, пару тощо — виходячи звідкись, рухатися в повітрі густою масою), ВАЛУВА́ТИ, БУ́ХАТИ, БУ́РХАТИ (сильно, з перервами). — Док.: повали́ти, бу́хнути, бу́рхнути. З височенної тонкої труби валив дим (О. Ільченко); Скрипіло під людськими кроками, і пара валувала з ротів, як із паровозних труб (Григорій Тютюнник); Бухає од коней пара (М. Коцюбинський).
ВИВЕРТА́ТИ (кидати на бік, зрушуючи з місця або вириваючи з коренем), ВАЛИ́ТИ. — Док.: ви́вернути, повали́ти. За дідовим тином буря дуби вивертає з корінням (О. Довженко); Буря валила легкі літні юрти й намети (З. Тулуб).
РУЙНУВА́ТИ (ударами, поштовхами, струсом і т. ін. примушувати що-небудь розпадатися), РОЗВА́ЛЮВАТИ, РОЗБИВА́ТИ, НИ́ЩИТИ, ЗНИ́ЩУВАТИ, ВАЛИ́ТИ, ЗАВА́ЛЮВАТИ, ЛАМА́ТИ, ПЛЮНДРУВА́ТИ, ТРОЩИ́ТИ, РОЗОРЯ́ТИ, РОЗТРО́ЩУВАТИ, ГРОМИ́ТИ, ВИСА́ДЖУВАТИ, РОЗВЕРТА́ТИ, РОЗЛА́МУВАТИ, РОЗРУЙНО́ВУВАТИ, РОЗГРО́МЛЮВАТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ рідко, ЗБУ́РЮВАТИ розм., ЛОМИ́ТИ розм.; РОЗНО́СИТИ розм. (водою); РОЗДО́ВБУВАТИ розм. (бомбами, снарядами тощо); РОЗПИРА́ТИ розм. (із середини). — Док.: зруйнува́ти, поруйнува́ти, розвали́ти, розби́ти, зни́щити, завали́ти, повали́ти, злама́ти, полама́ти, сплюндрува́ти, строщити, потрощи́ти, розори́ти, розтрощи́ти, розгроми́ти, ви́садити, розверну́ти, розлама́ти, розруйнува́ти, звали́ти, поваля́ти рідко збу́рити, зломи́ти, рознести́, роздовба́ти, розпе́рти. І розказують, і плачуть, Як Січ руйнували, Як москалі срібло, злото І свічі забрали у Покрові (Т. Шевченко); Він веде військо на місто, розвалює високі стіни (І. Нечуй-Левицький); Усі розбивали, грабували і палили (ґуральню) (М. Коцюбинський); З ревом летить течія і котить каміння коритом, Валить і нищить усе, що їй заступає дорогу (М. Зеров); Повстанці попалили палаци й оселі польських магнатів і знищили до останку усе їх добро (І. Нечуй-Левицький); Замахнувся і вдарив у комин прикладом, — завалив комин на капость (А. Головко); Килині якийсь нічний прийда повалив стіну (Є. Гуцало); Гай, гай! Море грай, Реви, скелі ламай (Т. Шевченко); — Злякався (пан), думав, що Прокіп пішов набирати товариство, щоб сплюндрувати замчище (Панас Мирний); Дот і дзот трощили на шматки (М. Гірник); Як йому в цю мить хотілось понищити, потрощити тут все (О. Гончар); На другий день, пригнавши трактори, таки розтрощили її (церкву), розламали (О. Гончар); Завойовники розоряли храми, палаци (з підручника); Ігуменя виголошувала прокляття на голови бунтівників, що палять і громлять маєтки та хутори (А. Шиян); Фашисти почали палити й висаджувати Хрещатик (Ю. Яновський); Яри сповнилися водою, що клекотіла, розмивала городи, розвертала греблі, вивертала дерева (К. Гордієнко); А тим часом стародавню Січ розруйнували (Т. Шевченко); Розгромивши (панський) дім, опришки взяли на топірці пораненого товариша й відійшли в ліс (В. Гжицький); — Армії звалюють твердині, руйнують замки, башти та стіни (І. Нечуй-Левицький); Стучи! Стучи!.. Ломи, січи Каміння, злото добувай (М. Чернявський); Септимій узяв місто ... звелів збурити мури (П. Загребельний); Вода за коротку ніч рознесла греблю та гідростанцію (Г. Коцюба); — Немало нам вуликів (під час війни) бандити роздовбали (М. Стельмах); Як же почула скотина кров, як заревуть, як двинуть лавою — батечки, розперли й загони (О. Стороженко). — Пор. спусто́шувати.
СКИ́НУТИ (насильно позбавити влади), ПОВАЛИ́ТИ. — Це так: найбідніші робочі люди скинули царя (Ю. Яновський); Його скинули з пристава й настановили за стражника (С. Васильченко); Повалити владу військової хунти.
II. ВАЛИ́ТИ (іти у великій кількості, натовпом), ВАЛИ́ТИСЯ, СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ВАЛУВА́ТИ, ПЛИСТИ́ (ПЛИВТИ́), ПЛИ́НУТИ, ТЕКТИ́, ПОСУВА́ТИ розм.; РИ́НУТИ, ПЕ́РТИ розм., ПЕ́РТИСЯ розм. (швидко, навально); НАСУВА́ТИ, НАСУВА́ТИСЯ (звідкись на кого-, що-небудь). — Док.: вальну́ти, повали́ти, повали́тися, посу́нути, посу́нутися, поплисти́ (попливти́), попли́нути, потекти́, ри́нути, попе́рти, насу́нути, насу́нутися. Валить, мов тії хвилі, люд од табору (П. Куліш); Така-то збірниця валилась, Енея щоб побити в пух (І. Котляревський); Сунуть лавами селяни, тільки вила мелькотять (В. Сосюра); Отари овець сунуться по степу (І. Нечуй-Левицький); Тихо посувалась юрма з гори в долину (М. Коцюбинський); У присмерку вечора валували великі натовпи (Г. Епік); Мішана юрба пливла до церкви з трьох боків (І. Микитенко); З веселих сіл і селищ давніх все плине люд, мов ручаї (А. Малишко); Юрба текла, текла і раптом стала (Леся Українка); Військо вже і посувало тудою просто у Туреччину (Марко Вовчок); Збори закінчились. Шумливий потік ринув із залу (І. Багмут); Між рядняних наметів і яток пруть валом люди, коні і поліцейські (М. Коцюбинський); Жваве військо шумить-насуває (П. Грабовський); Ти бачив у вікно, як у сутінках насувалися червоні (А. Головко).
Словник синонімів української мови