позолоть

ПОЛУ́ДА (те, що показує когось, щось у кращому вигляді, ніж є насправді), ПОЗОЛО́ТА, ПО́ЗОЛОТЬ, ПОЗЛІ́ТКА, СУХОЗЛІТКА, СУХОЗЛО́ТИЦЯ, МІШУРА́ розм. Вона.. побачила, яким коштом здобуває Спиридон ті малесенькі достатки, що здаються далеко більшими через ту полуду, що вміє Настя, як всі городянки, їм додавати (Л. Яновська); Нам не треба слави й позолоти, Тільки б дітям наші імена (А. Малишко); Правдиве слово прийме (народ) за своє, Але позлітку, хоч яку майстерну, Він геть на смітник викине (І. Вирган); Світська суєта давно втратила для неї свою принадність.. Це заворожувало її раніше, блиск цієї сухозлітки зваблював Марію до двадцяти років (М. Слабошпицький); Житецький.. нехтував і власною зовнішністю, і сухозлотицею чиновницького світу (з журналу); З Антоном Андрійовичем тримався (управитель) серйозно, по-діловому, знаючи, що той не любить лестощів і його пильне око добре бачить, де мішура, а де щире золото (С. Добровольський).

Значення в інших словниках

1. позолоть — по́золоть іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. позолоть — -і, ж., поет. Те саме, що позолота 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позолоть — ПО́ЗОЛОТЬ, і, ж., поет. Те саме, що позоло́та 1, 2. * Образно. От постала в його уяві кімната, пофарбована світлими веселими тонами – блакить і позолоть... (Я.  Словник української мови у 20 томах
4. позолоть — ПО́ЗОЛОТЬ, і, ж., поет. Те саме, що позоло́та 1, 2. *Образно. От постала в його уяві кімната, пофарбована світлими веселими тонами — блакить і позолоть… (Грим., Син..  Словник української мови в 11 томах